- 29 -

Ален склав списки з опитуванням всіх вартових, які були присутні в палаці в день Купідона. Він до останнього сподівався знайти якусь зачіпку, але окрім витраченого часу, нічого не зміг зробити. Обурення його ще більше підсилилося, коли він не застав Севіль ні в тронній залі, ні у своїй кімнаті.

Майбутня імператриця знову була в тренувальному залі. Коли він туди увійшов, він навіть не сумнівався, що застане її знесиленою та змореною тренуванням. Ален міцніше стиснув зуби, а шкіра на гострих вилицях натягнулася. Останні місяць, які він витрачав на тренування, вдосконалення своїх навичок, інколи забуваючи про приймання їжі, дещо змінили його зовнішність. З’явилися гострі вилиці, стегна збільшились в розмірах від м’язів, а прес став ще рельєфнішим. Можливо справа була в зрілості. Ален подорослішав за останній час дуже стрімко.

Севіль перевершила його очікування. На її руках та  ногах були надягнуті невеличкі залізні бруски, а в руках вона тримала руків’я без леза і навіть без магії вогню.

— Ти прийшов, — Одерштейн подарувала йому м’яку посмішку, й зупинилася на місці. Чорні лосини обтягували її стрункі ноги, затягнутий корсет підкреслював її худорбу, а металева кольчуга, яка була одягнута поверх корсета була на ній вільною, й діставала ледь не до колін, мов коротка сукня з дрібних металевих кілець. Руде волосся було зібране в низький пучок, на скронях та чолі пасма вибилися із зачіски, зайве підкреслюючи інтенсивність її тренувань. — Хочу тоді дещо показати, що я навчилася.

Ален зняв свого плаща, й акуратно повішав на вішак. Ступивши на пісок, під власною вагою, його чоботи трохи загрузли. Він кілька разів невміло смикнувся, і ледь не втратив рівновагу, коли звільнив ноги від піску.

— Тут неможливо ходити, — нервово він собі пробубонів під ніс.

— На це й розраховано, — Севіль підійшла до нього, ступаючи легко майже невагомо, тримаючи в лівій руці свій меч. — Проста ходьба, яка є частиною тренування.

— Ти хотіла мені щось показати.

— Точно! — Севіль підняла ліву руку на рівні грудей, виставляючи паралельно собі зброю. — Я подумала, й вирішила спробувати пропустити не магію вогню, а не стихійну магію. Вона в мене досить добре розвинута. Дивись що вийшло… майже невидиме лезо, — Одерштейн міцніше стиснула руків’я, після чого з’явилось ледь помітне, бірюзового відтінку лезо. — Чи не ідеальна це зброя?! Щоправда, поки це лезо більше ніж двадцять сантиметрів не виходить, але якщо докласти зусиль, то гадаю я зможу зробити його довшим.

Її очі палали. Буквально. Тренування справді її відволікали від усього. Ален лише зараз зрозумів, що не може відвести від неї погляду й дивиться він надто довго. Севіль вже дуже давно не посміхалася. Її посмішка була солодкою для нього.

— Ал?!

Її посмішка зникла, звичне занепокоєння повернулося на її обличчя.

— Вибач,  сьогодні не зібраний. Ти чудово постаралася, — він легально поплескав її дружньо по плечі, хвалячи її досягнення. — Навіщо ти надягла обтяжувачі? Та ще й на всі кінцівки?!

— Я добре запам’ятала, як Валь постійно їх носив, і коли знімав, то його швидкість в рази збільшувалася. Я хочу також так спробувати.

— Севі – ти не солдат, пам’ятаєш?! Ти спадкоємиця трону.

— Так-так, принцеса, яка має бути в сукні із бантами та рюшами. Про це складно забути, особливо коли зранку прислуга намагається тебе впхнути в тісний корсет чи сукню. Ал, я народилася не принцесою, тож це для мене своєрідна робота, яку потрібно виконувати кожного дня. А це, — вона вказала на руків’я, яке все ще тримала в руці, — чого я прагнула досягти, сидячи в притулку й мріючи про легіон, завдання, звання. Коли я прошу когось із гвардійців, стати мені партнером в тренувальному спарингу, вони хилять голови в низькому поклоні, вибачаючись. Хоча я знаю, очі вони точно закочують і гадають яка їм примхлива дісталася імператриця.

— Нам здається обом потрібно випустити пар, — він тяжко здихнув.

— Ти нічого не найшов про того чаклуна?

Севіль опустила руків’я, й лезо з магії зникло.

— Нічого. Він ніби пройшов крізь стіни чи якийсь портал. Я просто не збагну поки що, як все це він провернув на очах у стількох вартових та гостей.  Але до правди я докопаюся рано чи пізно, — Ален почав розминати шию. — Знімай свої обтяжувачі. Продемонструй, що ти вдосконалила.

— До першої крові?

— Сіві, ти майбутня імператриця, а завтра вирушаєш до королівства Води. Яка перша кров, ти про що?! — його брови здійнялися вверх, коли з її рук спали металеві бруски з гуркотом на підлогу, наповнену піском. — Ти не жартуєш.

— Ні.

***

«Спочатку дізнатися, хто очолює бунтівників, після зайнятися Арвеном Одерштейном! Твоє правління буде не довгим, це я тобі обіцяю!»

 Амстронг залишив на столі монети, й вийшов з таверни. Він збирався тут заночувати, але почувши деталі які його занепокоїли, він вирішив не гаяти часу.

— Перевірити, чи справді слова в таверні, були правдою. Дафі не відставай.

Тваринка різко виглянула із-за рогу, весело хитаючи пухнастим хвостом.