- 25 -

Феслер мав би бути щасливим, що йому офіційно передали регентство, корону та всю можливу владу. Він мав би бути щасливим. Врегулювання бунту, не складало для нього труднощів. Він ще вчора відав наказ придушити будь-яке повстання, яке могло б загрожувати короні, чи статусі майбутньої імператриці. Це було не вперше і далеко не востаннє. Його здивувало зовсім інше, Севіль, яка наполягла на своєму скорому від’їзді з королівства. Як Бернар не наполягав, але майбутня імператриця стояла на своєму, тож не маючи іншого вибору він погодився. Сорок днів, він мав відати пошану покійному імператорові самостійно. Він не міг звинувачувати Севіль в тому, що вона була невдячною донькою, Лундберг був не найкращим батьком також. Те що їй залишив імператор Амадей, було зовсім не дарунком, скоріше тяжкою ношею.

Та чомусь Феслер не почував себе щасливим, особливо після вчорашньої розмови із Севіль, після якої він всю ніч не міг заснути. Тож щойно сонце зійшло, він покликав до себе командира гвардійців, якого у свій час тренував особисто у своєму замку Арпа.  Саме Кайлосу він довіряв частину своїх секретів, навіть брудних.

— Будь-хто, — чітко промовив Феслер, — хто має причетність до бунту, бодай найменшу зачіпку, до в’язниці. Я їм особисто влаштую допит!

Відав він наказ, суплячи брови.

— Слухаюся, — схилив голову Ернест. — Щодо Алена Блазі…

— А що з ним?

— Він цікавиться чаклуном, який отримав стрілу Купідона. Подумав, що вам це потрібно знати.

— Нічого ж не знайшли. Це марна трата часу, — відмахнувся Феслер. — Хай спробує знайти, може щось і вийде з цього. Хоча я дотримуюся думки, що саме цей чаклун очолює повстанців. Знайдемо їх, знайдемо і їхнього ватажка.

— Те що ви мені дали, мені можна його використати?

Феслер уважно поглянув на Ернеста, а потім продовжив:

— Якщо виникне потреба.

***

Райвель прийняв таблетку ще в королівстві Вітрів, надто розповсюджене та відоме було його обличчя. Тож на вулицю Повітряних Ліхтарів він увійшов новою людиною. Його чорне волосся в легкій хвилі діставало йому пліч; карі очі з широкими бровами та тонкими вустами ідеально підкреслювали квадратне підборіддя та гострі вилиці; тіло його було худорлявим, а зріст був не більше сто сімдесяти сантиметрів. Амстронг почувався дивно, його нова зовнішність навіть поруч не стояла із ним справжнім. Вибору він не мав,

Дафі також отримала чарівну таблетку, яка була здатна змінити зовнішність на двадцять чотири години. Вона більше не була магічною рідкісною лисицею, а звичайним мишеням, яке сиділо на плечі свого хазяїна.

— Тепер майже, можна рушати до столиці.

Райвель звернув за знайомий йому ріг, пройшов на іншу вулицю, кілька метрів і він вже був біля добре знайомої крамниці – «Капелюшик».

— Зачинено, — прокректав старець, шиючи черговий капелюх, щойно Амстронг переступив поріг..

— Мені потрібні документи.

Старець підняв погляд на незнайомого йому молодика, міряючи  поглядом з ніг до голови.

— Я не знаю про що ви говорите юначе.

— В свій час, вас капітан Амстронг врятував від халепи. Це він мені сказав, що ви зможете мені допомогти.

— Амстронг! Так чого ж ти відразу не сказав!

Старець відразу зірвався з місця, припиняючи свою роботу. Він хутко підбіг до дверей і опустив засіви.

— Розкажіть мені деталі. Що конкретно ви хочете?

— Військовий статус. Мені потрібен штамп, що я військовий.

— Військовий… — старець потупав правою ногою, розмислюючи. — Це буде не дешева послуга.

— Кошти мене не хвилюють.

— У вас є конкретні побажання?

— Ці документи мають відчиняти мені скрізь двері. Навіть імператорські.