- 23 -

До в’язниці команда Зорана дібралася вся живою, ніхто окрім нього самого не був поранений. Кілька кілометрів безупинного бігу і від них відстала зграя розлючених биків. Далі їхня дорога була без перешкод, далі навіть не трапилася жодна магічна тварина. Капітан Блазі з’їв ще одну знеболювальну таблетку яка блокувала біль так шок. Він не міг ризикувати місією, а провалити її тим більше. Він не думав про побічні дії, включно про успішне виконання завдання.

Сонце сідало за їхніми спинами, проливаючи останні промені на велетенські залізні двері. Вся в’язниця нагадувала грубі кам’яні брили, з всіма нерівностями, дивакуватими візерунками, та гостроверхими вежами.

Споруда справді була збудована надто давно, за технологіями які ніхто не використовував. Кожна деталь у в’язниці була зачаклованою, й мала своє місце. Каміння змінялося розмірами, а викладена на гостроверхих вежах червона черепиця, поросла мохом, який від плину часу закам’янів, або ж під примусом чарів.

Зоран підійшов до дверей на яких зображувався замок у вигляді птаха – Фенікса, ідентичного, як на скарбниці легіону, хіба що за розмірами в кілька разів більший. Золоті тонкі прути, перепліталися між собою у формі птаха. Золотий Фенікс широко розгортав свої крила, захищаючи або ж не пускаючи непроханих гостей всередину Акьсвінмент.

Зоран доторкнувся до груднини птаха і той, так само як в скарбниці, злетів, відчиняючи їм прохід. Щасливі посмішки зійшли з облич молодих військових, які раділи до цього, що подолали шлях з перешкодами. Справжні перешкоди ї чекали попереду.

— І як це розуміти?

Чи не вперше Бастіон відчував таку розгубленість. Перед ними відкрився вид на закручений лабіринт, який був буквально мов підземеллям, що було поверхами нижче вони не бачили. Ні вартових, ні інших чаклунів-охоронців не було в середині. Коли військові переступили поріг, на мармурових чорних стінах загорілися додаткові кристали, які освічували ясно, мов ясний день. Двері за їхніми спинами зачинилися, а попереду були східці – одні вели на другий поверх, другі до закрученого лабіринту.

— Тут ніколи не було вартових, — пояснив Зоран. — Принаймні скільки я себе пам’ятаю. Ця в’язниця – сама добудовується, якщо місць не залишилося, а нові  в’язні прибули. Он там, — він тицьнув на мармурову стіну з лівої сторони, на якій було кілька довгих стовпчиків з іменами в’язнів. — Там капітан завжди пише ім’я в’язня та номер камери.

— Та їх там більше тисяч в кожному стовпчику, як ми знайдемо потрібне? — запитав Едрік Енвуд, вглядаючись в стіну, де імена були написані різними почерками. — Скільки капітанів тут залишили свій слід?!

— Ходімо, нас достатньо, щоб поділити і все переглянути, — Бастіон рушив першим.

— Старший лейтенант має рацію, не гаймо часу, — додав Ліон.

***

Райвелю окрім мішечка із блакитними капсулами, які приготувала Ааліс та кілька мішечків із золотими монетами більше нічого не потрібно було. Він оглянув востаннє кімнату, роздумуючи про втілення свого плану.

— Дафі, — звернувся Амстронг до наксі. — Будь ласкава, відчини мені портал до королівства Вогню. Площа ринку, вулиця Повітряних Ліхтарів.

Площа ринку було місцем де за доступною ціною, простий люд міг придбати потрібну річ, так, як і продати. Завжди жвава та наповнена людьми різних статусів, Площа ринку всього на одній вулиці з настанням темноти порожніла.  Повітряні Ліхтарі – завжди прикрашені різноманітними паперовими ліхтариками і майже зажди порожня з настанням темноти, через заклади, які відчинялися виключно з настанням сутінок.

***

Севіль сиділа в тронній залі, але не на троні. За день до своєї смерті, батько покликав до себе Севіль, віддавши їй ту саму підвіску, яку йому вручив незнайомець на балу на честь Купідона.  Прикраса здавалася, на перший погляд, звичайною – тонкий срібний ланцюжок в якого тісно колечка перепліталися між собою та круглий кулон – сірий гладкий камінь всередині якого виднілася шестигранна призма. Камінь був у ромбоподібний чорній облямівці. Камінь був не що інакше, як кварц, а облямівка була зроблена із вулканічного скла – Тахіліт. Коли до зали увійшов Бернар, Севіль сховала кулон в кишеню.

— Ваша світлосте, ви хотіли мене бачити, — Феслер вклонився.

— Перестаньте, не говоріть так офіційно, — Севіль підвелася, й попрямувала до нього. — Мені треба з вами дещо обговорити.