- 22 -

Очолювати королівську гвардію для Алена Блазі не складало багато труднощів, можливо через те, що очолював він її лиш на паперах. Колишній сержант займався особистою охороною спадкоємиці, турбуючись виключно про неї. Він надто поважав Райвеля Амстронга, та його відданий останній йому наказ. Принаймні Ален себе в цьому запевняв.

Блазі-молодшй не влазив у структуру королівської гвардії, яка була налагоджена задовго до його появи в палаці. Він навіть не перечитував звіти, про пошуки чаклуна-незнайомця, який отримав могутню силу.

За вікном вже давно опустилися сутінки, весь палац занурився у розсіяне світло кристалів. Пів року минуло, а Ален все ще не міг звикнути до імператорського палацу та свого статусу. Статусу, від якого йому час від часу ставало кепсько, й розраду він знаходив лиш у вдосконалені своїх навичок. Справа була не лише в наявності особистої прислуги яка застеляла ліжко, прала одяг та приносила сніданок до кімнати. Він більше не був військовим. Бути особистим охоронцем майбутньої імператриці – честь, а ще відповідальність. Алену було тяжко розділяти особисте з роботою, особливо коли це стосувалося Севіль Одерштейн.

Після того як він передав Феслеру прохання Севіль, Блазі направився до південного крила палацу. На першому поверху була розміщена королівська гвардія, яка складалася  із п’ятдесяти відібраних і добре натренованих солдатів. Південне крило відрізнялося оздобленням від решти палацу: темно-оливкові гранітні плити коридору, були розділені широкими вікнами, біля яких були розміщені горщики із кущами квітів Антуріум та фікуса; закріплені кристали двома рівними смужками на стику стелі та стіни для рівномірного освітлення; мармурова підлога на якій кольори всіх відтінків зеленого перепліталися між собою; біля плит на підставках розміщувалися статуетки Купідона та Фенікса в різних формах та розмірах.

В південному крилі розміщувалися не лише гвардійці, а й прислуга всього палацу. Коридор закінчувався просторим п’ятикутним холом із картинами від підлоги до стелі – краєвидів Вогняного королівства. Від кожного кута холу йшов новий коридор, в якому були розміщені кімнати з всім комфортом, який міг знадобитися мешканцям. Ален обрав центральний, в якому мешкали гвардійці. Коридор з кімнатами закінчувався залою із залізними дверима, ключ який мав Блазі та командир гвардійців. Саме в цьому залі розміщувалися столи для переговорів, мапи королівства та підземних шляхів палацу та решти, що стосувалося безпеки замку.

Коли Ален увійшов то зустрівся поглядом із командиром гвардійців – Ернестом Кайлосон. Ернесту було сорок, але він не виглядав на свій вік, навіть більше, він не виглядав зовсім як гвардієць. Худорлявий, кароокий брюнет, в якого не було ні грама жиру – виключно м’язи, які обтягувала шкіра.

— Блазі, — Кайлосон нахилив голову, але не підвівся із за столу.

— Кайлос, — Ален також схилив голову у ввічливому вітанні. — Як добре, що я вас застав тут. Мені потрібно щоб ви надали мені всі матеріали, які маєте про день Купідона та чаклуна, якого не вдалося знайти.

Ернест кілька секунд непорушно дивився на Алена, після чого підвівся й попрямував до шафи, звідки дістав папку із паперами.

— Тут зібрані все, що вдалося дізнатися від відвідувачів, які погодилися співпрацювати. Кожне слово записане.

Ернест поклав папку на стіл, але перегляд паперів зайняв у Блазі від сили хвилину.

— Не густо, — прокоментував він, заглядаючи в осатаній шматок паперу із підписом Бернара Фкслера.

— З ним зблизька контактували безпосередньо спадкоємиця трону – Севіль Одерштейн, покійний імператор, та Арвен Одерштейн.  Ніхто не бачив як він увійшов до палацу, та як вийшов. Жоден вартовий біля брами його не бачив.

— Він же не міг просто з повітря взяти й з’явитися?! — питання Алена не вимагало відповіді. — Як щодо вартових біля зали, де відбувався бенкет?

— Я їх не опитував, — Еренст схилив голову, — вибачте мені мою провину. Я не подумав, що вони матимуть якесь значення. Вони ж все одно в середині знаходяться.

— Палац поділений. Якщо опитати всіх вартових, ми зрозуміємо де саме він з’явився, і як пройшов до палацу. Може його візит був незаконним. Саме тому вартові біля брами його не бачили, — Ален вглядався в папір, де стояв підпис Севіль.

«Вона з ним танцювала. Навіщо йому запрошувати майбутню імператрицю на танець? Демонстрація сили… він мав знати, що отримає стрілу Антуріум… чи можливо він був впевненим, що отримає і це було зроблено, щоб навести хаос в королівстві... Чому я про це раніше не подумав?!»

***

— Старший лейтенанте, ви самогубець! — зло рикнув Зоран, який буквально схопив за капюшон Бастіона й відкинув в сторону.

Зоран  вберіг свого підлеглого від розлюченого бика, прийнявши удар на себе. Гаур-руаг жбурнув Блазі-старшого мов якусь ляльку. Пролетівши добряих три-чотири метри, він приземлився на кущі, які пом’якшили йому падіння. Зоран відчув, як праве ребро, в яке поцілив бик, болісно занило.

— Капітане! — Бастіон підвівся після падіння, ледь не заплутавшись у власному плащі. — Капітане!

— Не зупиняйся ідіоте! На північ! Твій брат попереду. Не позаду! — прогарчав Зоран.

Озо не послухався капітана, направившись до нього разом із Гуар-рауг. На їхнє щастя бики також розділилися, і на їхньому шляху був лише один. Бик зосередив свою увагу на капітанові, зовсім ігноруючи старого лейтенанта, який біг з ним майже поруч. В різкому піруеті Озо буквально підлетів до бика, холодною зброєю проходячись по його колінах, змушуючи бика повалитися, не втомі рухати ногами. Бризки крові заляпали обличчя Бастіона, але він на це не звертав уваги. Озо наблизився до капітана, подаючи йому руку.