- 20 -

Коли Райвель повернувся до палацу, на нього чекав Дариор. Наксі відчинила портал прямісінько на терасу, куди Амстронг звалився, весь у сажі. Валшуд протягнув мокре полотенце сину, і той поспішно його прийняв, почавши обтирати обличчя та руки. Від нього тхнуло димом.

— Там була пожежа, — випроставшись почав він говорити, тим часом Дариор руками ліниво вперся об бильця, насолоджуючись краєвидом столиці. — Вона була в небезпеці.

Він відчував неймовірне хвилювання, коли побачив полум’я, її серед полум’я. Перед очима з’явився дивний спогад, який нагадував йому скоріше сон, аніж реальність. Райвель переконував себе, що не зустрічався із Севіль Одерштейн доки вона не вступила в ряди легіону, але п’янять стверджувала інакше. Подібність ситуації запустило ланцюжок, який спровокував мозок пригадати забуте.

«Я обіцяв їй, що одружуся», — Райвель не вірив в долю, але він постійно стикувався із Севіль Одерштейн, яка нічого більше не варта була в його житті. Амстронг принаймні так себе переконував, навіть коли доторкнувся до неї своїми губами.

— Наксі прив’язалася до тебе, — Дариор перевів уважний погляд на тварину, яка лащилася тепер біля ноги Райвеля, радіючи його поверненню. — Між вами виник особливий зв’язок.

— Зв'язок?! — Амстронг поглянув на наксі, якій дав ім’я. — Це через ім’я?

— Хто знає, — знизив король плечима. — Вона визнала тебе своїм хазяїном, тому покинути ти її не зможеш,  — легка посмішка лягла на його вуста, а дрібні зморшки показалися в кутиках його очей. — Вона здатна відчувати не лише тебе, а й людей, які тобі важливі.

Останні слова Дариора вибивають повітря з легенів Райвеля, й той гучно закашлюється. На якусь хвилину назад, він саме про це й думав, але коли здогадки озвучив батько, все заграло інакшими фарбами. Амстронг не збирався цілувати Одерштейн, але якась дивна спокуса підштовхнула його на це. Марення було ідеальним виправданням свого вчинку.

— Ти весь час мені твердиш про те, що вона особлива для мене. Навіщо? — гострота, з якою він відреагував на слова Дариора, змусило його тихо вилаятися. — В минулому, — він здався. — Севіль була важливою. Не зараз.

Райвель справді вважав рудоволосу жінку своїм минулим, в якому вона відігравала важливу роль, та його життя змінилося. Він не може кохати, не може змушувати її залишатися поруч; Райвель не може користуватися її тілом задля власної втіхи, знаючи, що вона все ще кохає його. Севіль не Ааліс. Він не буде, й не зможе озвучити всі ті гіркі слова, які говорив Ааліс. В цьому його була найбільша біда.

— Чому мені здається, що тобі так хочеться думати?! Нічого ж страшного немає…

— Я зберу речі й сьогодні ж вирушаю. Наксі супроводжуватиме мене. Якщо щось піде не так, я завжди зможу повернутися додому.

Останнє слово було дивним на смак, Амстронг навіть не  був певен, чи може називати королівство Вітрів своєю домівкою.

— Не зупинятиму, — Дариор вкотре подарував сину посмішку. — Повідом Ааліс, що ти йдеш. Не люблю дивитися на жіночі сльози.

Амстронг демонстративно закотив очі, йдучи геть з тераси.

Йдучи коридором, де лунали його глухі кроки, Райвель знову займався самоаналізом. Він звішував всі свої дії, в яких було мало раціональності та логічності. Він жадав помсти, але весь час, відколи він прокинувся він нічого не робив. Ні навантажених тренувань, ні поглиблення знань.

«Я змарнував стільки часу через самовпевненість!», — він зупинився, підняв руку, в долоні якої з’явилося невеличкий згусток полум’я. Чорного полум’я.

***

Капітан Блазі та його підлеглі стояли непорушно, так само як ціле стадо хижих тварин схожих на биків, на які вони випадково наткнулися. Ось тільки замість хутра, бики мали справжню зміїні луску темно-оливкового кольору; закручені, гострі роги тварин мали різні кількість кіл, що вказувало на вік створінь.

— Збиватися з маршруту – погана була ідея, — ледь промовив Едрік Енвуд, вглядаючись в янтарні очі одного із створінь, яке сконцентрувало свою увагу на ньому.

— А я казав, — без натяку на зловтішання, промовив Ліон, в якого світло-пшеничне волосся на голові майже буквально стало дибки. — І що оце таке? — запитав старший Озо, не повертаючи голови.

— Гаур-руаг, — без ентузіазму промовив Зоран.

Всі четверо були одягнуті у військові обладунки, які складалися із: захисної залізної кольчуги, яка мала дрібні кільця, що щільно були між собою зв’язані; високі чорні берци із металевими вставками до колін; металеві ставки також були і на руках прямо до ліктів; службовий мундир під кольчугою був зшитий із спеціальної тканини на замовлення, який захищав від певних магічних атак, але не від всіх, і не від фізичних.

— В них є слабкі місця? — поцікавився Бастіон.

Молодшому Озо не подобалося користуватися холодною зброєю, але якщо вимагала ситуація, він без вагань відставав меч із футляра.

— Не чаклувати! — погрозливо попередив Зоран, чоло якого вкрилося каплями поту. — На магію всі істоти реагують. Не зоглядимося, як їх тут буде ціла купа.

— Їх і так ту ціла купа, — підбадьорливо вимови Едрік.

— Їхнє слабке місце – це ніс, — пригадуючи текст із книги, вимовив Блазі, — але ми не впораємося з такою кількістю тварин.