- 19 -

Землі Смерті були по всій планеті, клаптики чорних плям на всіх мапах. Територія землі, яку віками ніхто з чаклунів навіть не намагався завойовувати, ба більше, всі хто входив надто глибоко, щоб ознайомитися із фауною, більше не поверталися. Хижі, дикі, чаклунські створіння, отруйні рослини, озера в яких мерехтять зорі – магічні чудодійства, які вбивали всіх непроханих гостей. Там був свій вир, життєвий цикл, без втручання людей.

Кожне із чотирьох стихійних королівств  мало свою територію, відмежовану від тої, яку не вдалося ні приборкати, ні захопити, ні підкорити. Ніхто із нинішніх королів, навіть імператор, не прагнув отримати клапоть нової землі із монстрами, яких природна фауна дозволяла існувати лише на тій ділянці. Саме через те, на карті всього світу є чорні плями між королівствами.

Акьсвінмет — в’язниця збудована чаклуном, як найміцніший паразитичний артефакт, знаходилася саме не Землях Смерті. Межуючи із містом Діор, в’язниця підпадала під юриспруденцію легіону Фенікса, в обов’язки якого ходило супроводжувати в’язнів, яких туди відправляли. Акьсвінмент сам стеріг своїх ув’язнених, висмоктуючи повільно з них магію, радість, життя, все до останньої краплини живлячись навіть їхніми кістками.

Крізь лісову смугу, яка звалася Зеленим муром, був прохід, який безпечно вів на Землі Смерті, де була збудована в’язниця. Зоран неодноразово був свідком, як Райвель з легкістю долає відстань від легіону до в’язниці й навпаки. Йому вдавалося обходити звірів, а якщо ні, то ніхто не виживав після зустрічі з ним. Амстронг був капітаном.

Блазі старший тепер сам займав пост капітана, вивчав книгу, в якій описані всі магічні створіння, інформацію про яких не знайти в жодній бібліотеці, жодного королівства. Можливо на це й був розрахунок Саґи, який збудував ту кляту в’язницю.

Зоран вважав себе чаклуном, який мав достатньо досвіду, та зазирнувши до скарбниці легіону Фенікса і всього чародійства, яке там було, він усвідомив, наскільки помилявся. Наскільки капітан Райвель Амстронг був далекоглядним, стійкішим, сильнішим та мудрішим. Йому вистачало сили, щоб самотужки супроводити в’язні до темниці, й повернутися назад, Зоран так не міг.

— Капітане, — звернувся до нього Бастіон, — ви довіряєте цьому Саґі?

Вони стояли на безкрайньому зеленому пагорбі, де вітер ніжно пестив високу зелену траву, розчісував гілля старих дубів, сосон. Перед військовими було дві стежини, одна із яких вела до дубового розкішного гаю, в якому де-не-де виднівся плющ, що обплів гіллясті клени, кущі із трояндами; інша стежина вела до Зеленого муру, в якому були височезні хвойні дерева, чагарники та моторошне клекотання птахів.

Капітан, старший лейтенант та два сержанти злізли зі своїх коней, прив’язавши упряжку до збудованих тримачів біля кам’яних брил.

— Не довіряю, — відповів із запізненням Зоран, — та вибору немає. Прийдеться йому довіритися, бо якщо він говорить правду, добровільно Райвель не захоче повернутися.

— Повернутися куди? — запитав Ерік, якому було найтяжче сприйняти всі ці древні чаклунства, які йшли в розріз теперішньому часу.

— До свого звичайного стану. Зараз він вільний птах, — Зоран перевів погляд на хмуре небо. — Без обов’язків, почуттів, та провини.

— Дещо я таки не розумію, — надягаючи рюкзак на плечі, вимовляє Бастіон, який став відносно більш розмовляти, коли отримав посаду старшого лейтенанта. — Якщо він отримав на балу, стрілу Купідона, навіщо йому приховувати свою особистість?! Навіщо робити так,щоб всі гадали, що він мертвий?

— На це питання може лише капітан Амстронг тобі відповісти, — Ліон заговорив серйозно, що зовсім було не в його стилі. — Ми не знаємо, що відбулося в королівстві Вітрів.

— Ми багато чого не знаємо. Особисто я, дуже сподіваюся, що ми, повернемося живими звідсіля. І все це, варте, — промови Бастіон ніколи не вмів говорити, та зараз це було єдине, на що він був спроможній.

— Сподіваймося, — підтвердив Зоран. — Іншого вибору в нас немає.

***

— Севі! Севі!

Знайомий голос змусив прийти її до тями. Одерштейн жадібно зробила ковток свіжого повітря, й розплющила очі, різко підвівшись з місця. Вона була в королівському шпиталі. Окрім цілителів, в палаті був присутній Бернар Феслер, Ален Блазі та Арвен Одерштейн. Чоловіки, які останні шість місяців, надто багато, відігравали в її житті.

— Що сталося? — запитала вона в Алена, сконцентрував свій погляд на ньому.

«Він був маренням… таким справжнім!», — її кров ледь не похолола від спогаду марення, яке так сильно змушувало її серце битися, що вона ледь встигала дихати.

— Підійшла підмога. Ми розчистили прохід, і я встиг тебе винести доки будинок повністю не обвалився. Ти була непритомною.

— Ясно, — вона видихнула протираючи очі. — Вибачте, за те, що змусила вас хвилюватися.

Вона зверталася одночасно до всіх і ні до кого конкретного.

— Дівчинко, ти змусила всіх понервувати, — Беранр поплескав її дружньо по плечу. — Залишу тебе, відпочинь. Розмови будуть потім.

— Дякую, Бернаре.

— Вийди, — Арвен звернувся до Алена. — Всі вийдіть!

Севіль підняла свій гнівний погляд на короля Водних земель.