- 18 -

У Севіль залишався майже цілий місяць до завершення випробувального терміну військової служби. Місяць, щоб стати повноцінним членом легіону Фенікса; місяць, щоб заявити всьому світові, що вона єдина хто, змогла; місяць, щоб довести свою значущість для капітана Амстронга. Якщо облишити любовні негаразди, Севіль все цілком влаштовувало у легіоні Фенікса – від уніформи до зарплатні. Їй вдалося знайти друзів, вчителя, а ще вдалося знайти своє місце, хоч в останньому вона була не певна. Залишений лист імператора Амадея Лундберга в її дитячій книжечці все ж наводив на неї паніку.

Останні  проведені дні в легіоні Фенікса для Севіль майже щоденно закінчувалися тренуванням. Валь Ренфолд, який був буквально горою м’язів  змушував єдину дівчину в легіоні працювати ще старанніше, тренуватися вдвічі більше, загартовувати своє тіло й дух. Одерштейн була безмежно вдячна своєму вчителю за це. Фізичні навантаження її виснажували наскільки, зо сил думати про щось інше майже не лишалося.

Простора зала яку використовував Ренфолд для тренувань, не мала вікон, бувши повністю ізольованою від сонячного світла. Світло-сірі стіни, білосніжна стеля на якій були причеплені численні кристалами, задля яскравого освітлення залу та підлога, яка була вся вкрита піском, пом’якшуючи падіння.

Інколи Севіль здавалося, що її рухи та удари на одному рівні з Валем, і вона досягла достатнього рівня як військовий.  А інколи, вона почувалася справжнім слабким хробаком, в якого нічого не виходило. Тож закінчивши розминку, Ренфолд та Одерштейн обмінялися ударами ніг з розвороту, кілька прямих та блокуючи атак, а потім Валь різко зупинив тренування.

— Кінець? — здивовано запитала Севіль, намагаючись привести уривчасте дихання.

— Ні. Просто вирішив що сьогодні ще дечого тебе навчу.

Чи не вперше Валь обережно зняв свої окуляри, діставши перед цим футляр, він склав окуляри й сховав до кишені. Його блакиті очі відразу заграли новими барвами, стали більше яскравішими. Його звичний тонкий хвіст він зав’язав в дрібну гульку, розминаючи шию, від чого хрускіт луною розлітався по залі. Одерштейн вирівняла дихання, не відразу розуміючи, чому її будуть навчати.

— Капітан Амстронг напевне тобі вже говорив, власна магія не може нам зашкодити, — Ренфол протягнув руку вперед перед грудьми, й між його пальцями з’явився дрібний вогник, яким він уміло грав пальцями. — Для мене мій вогонь безпечний, а для ворога ні. Ним я атакую, й сам визначаю, що я хочу від цієї атаки – вбити, спалити, чи когось захистить. Але зараз не про це, вогнем можна не лише атакувати чи створювати ближні атаки для захисту. Ми можемо власною магією вкрити своє тіло, якщо виникне на те потреба.

— Це як? — вражено запитала Севіль.

— Наприклад, мене атакують, я не можу впоратися з вогнем супротивника, й просто повністю вкриваю своє тіло своїм же вогнем. Це мені допоможе виграти потрібний час, або ж не згоріти в чужому полум’ї. Вогняна броня –ignis haze. Дослівно – ignis haze – це вогняний серпанок, названо через те, що спочатку утворюється вогонь у формі серпанка, який повільно розтікається по тілу, вкриваючи його.

— Вогняна броня… — Севіль повторила за Ренфолдом, її погляд опустився на пісок, в якому угрузли ноги, — за допомогою цієї броні, тобто заклинання, чи можна пройти повз багаття?

— Звичайно! Імператорська гвардія саме завдяки цьому заклинанню входить вільно в будинки, що палали вогнем, й рятуючи невинних. Звісно, раніше ніхто до цього не додумувався.

— Додумувався, — тихо собі під ніс прошепотіла Севіль, згадуючи власну пожежу в будинку. — І як я повинна його використати? Я дуже хочу заволодіти цим заклинанням.

***

— Іgnis haze, — майже в останній момент прошепотіла Севіль заклинання, пригадавши минулі тренування з Ренфолдом.

На її тілі власне полум’я розтеклося, покриваючи захисною бронею. Завалені балки з даху закрили прохід повністю, навіть крик Алена був не чутний. Севіль лишилася неушкодженою, вогонь не нашкодив їй. Не втрачаючи дорогоцінного часу, Одерштейн почала шукати інший вихід. П’ять хвилин здалися їй вічністю, все палало й обвалювалося, наступні секунди Севіль запанікувала. Вона намагалася не нервувати та дитячий страх взяв над нею верх, вона не бачила вихід, а кисень в неї закінчувався.

Одерштейн зірвалася на біг, вирішив що зможу зістрибнути з другого поверху, та щойно вона ступила на східці, її голова закрутилася. Захисний бар’єр зник. Паніка знову підсилилася, прогорівши східці ледь в неї не провалювалися під ногами.

— Святий Купідоне! — захрипло вона прокричала, коли ліва нога провалилася надто глибоко, щоб її з легкістю висмикнути. — Чому?! Чому магія води не проявляється, коли вона конче мені так потрібна!

Чергова хвиля диму полетіла прямісінько на неї, вкриваючи хвилею. Сухий кашель застряв в горлі, очі сльозилися. Аж раптом, коли відчай нею заволодів, чиясь чоловіча рука схопила її, міцно смикнувши на себе.

— Якщо ти тут загинеш, твоє правління буде найкоротшим в історії.

Коли Севіль стала ногами твердо на підлогу, то ледь знову не впала, якби не чоловіча рука, яка все ще тримала її за руку. Перед нею стояв Райвель. Живий, здоровий.

— Ти… ти… — в неї не знаходилося слів.

— Твоє справжнє марення, — підтвердив він, м’яко всміхаючись.

Севіль мов справді провалилася до марення, адже вогонь більше її не хвилював, ба більше, вона знаходилася в повітряній кулі, куди полум’я просто не діставало.