- 13 -

Прохання майбутньої імператриці виглядало криком загнаної в кут людини. Дариор не однократно мав розмову про Севіль Одерштейн із сином, було очевидно, що обоє до нестями закохані. Тільки Севіль продовжувала кохати, а Райвель втратив цю можливість.

— Ви цікавитеся не як наслідна принцеса, навіть не як солдат легіону Фенікса. Я розумію, що ви були закохані в капітана Амстронга, але…

— Я вам не говорила, що я в нього закохана, — надія загорілася полум’ям в її серці. — Звідки ви це знаєте?

Про її почуття знав Ален, а ще Беранр, капітан Рован з Івеною, можливо Зоран та ще хтось із легіону Фенікса, але не більше. Люди, які знали про заборонені почуття варті були довіри, а знання короля землі Вітрів, лиш зайве підтверджувало її здогадки.

«Йому хтось мусив розповісти…»

— Ваші листи, — Дариору було незручно про них говорити. — Не подумайте, я їх не читав, лише перше. Я не знав, що воно було особистим. Не став вам говорити, щоб не виникло непорозуміння та ніяковості. Севіль, Бернар сказав вам, що Райвель мій син?

— Здається, всі знали окрім мене, — вона сумно всміхнулася. — Ні, не він. Ви надто схожі, а його володіння стихією повітря, про неї я знала ще в дитинстві, зайве підтверджує, що він ваш син. Райвель мене врятував, коли я була ще дитиною, але здається про цей інцидент він забув, — вона продемонструвала рукавиці на руках. — Якби не він, я б не змогла чаклувати. Й користуватися своїми пальцями.

Холод пройшовся їй по шкірі, а вираз Дариора змінився. Дивна різка блідість зовсім була незрозумілою для неї.

— Я скажу щоб…

— Севіль! — Дариор так її різко відгукнув, що вона ледь чашку з рук не впустила, — я вам все розповім! — він утримував її зоровий контакт і щоб вона ніякім разі не оберталася.

В тронній залі відкрився портал. Дариор чудово знав, хто здатний відкрити портал у його відсутність. Побачивши на тій стороні напівроздягнутого Райвеля, який здається зовсім не планував відкривати портал, він все зрозумів.

— Я вас слухаю.

— Але перш за все, будь ласка не довіряйте Арвену Одерштейну. В нього забагато масок, і з вами, він скоріш за все не щирий. Його амбіції не повинні вас обходити, — коли Севіль зробила спробу обернутися, все-таки холод давав про себе знати, Валшуд буквально схопив її за плечі, перегнувшись крізь стіл. — Це ваш батько хотів шлюбу з Арвеном. Ви не зобов’язані виконувати батькову обіцянку. Ви вільна і не чиясь власність. ВИ вправі самі вирішувати що і коли вам потрібно. І з яким чоловіком пов’язувати своє життя.

Одерштейн злякано дивилася на короля землі Вітрів, не розуміючи його імпульсивності та зайвих дотиків, адже плечі він все ще продовжував тримати.

— Я візьму до уваги ваші слова.

— Дякую, — король її відпустив так різко, як і перед цим схопив. Портал зник. Дариор розправив плечі й одним махом допив чай, який вже був холодний. — Вибачте мені мою імпульсивність.

— Як щодо смерті Райвеля?

— Він витратив всю магію на утримання бар'єра під час виверження. До останнього намагався захистити людей в столиці, адже йому була поручена місія вашим батьком. Не легко розбудити сплячий кратер, й знову змусити його заснути. Його джерело магічної енергії було спустошене, щоб утримувати бар’єр, він почав використовувати життєву енергію. Саме це й спричинило смерть.

Дариор сказав правду, принаймні першу частину. Він і сам до недавно так думав, й нічого не підозрював про Арвена, який відіграв суттєву в цьому роль.

— Наслідна принцеса, дякую вам за чайну церемонію. Мені потрібно повертатися. Наші часові пояси трішки різняться, моя дружина чекає на мене.

— Не буду вас затримувати, але дуже вас чекаю на сорок день. Мені потрібні ці розмови. Даруйте, за мою відвертість, але з вами, мене не покидає відчуття, що він десь поруч.

***

Райвель не міг кохати, але всі решта його почуття з емоціями лишилися при ньому. З моменту повернення його із мертвих, чи не вперше він відчув неймовірний панічний страх. Там, за кілька метрів, по іншу сторону порталу, сиділа вона. В розкішному вбрані, яскраво-руде волосся було накрученим, а на голові в неї була корона. Долоні Райвеля спітніли, а порожнє серце шалено загупало, мов навіжений птах, який намагався щосили вибратися із клітки, навіть ціною життя.

Спіймавши погляд батька, Амстронг відчайдушно, вкотре потребував його допомоги. Дариор відреагував блискавично. Коли портал закрився, Амстронг буквально звалився з ніг, підпираючи спиною ліжко.

— Дафі, не роби цього!

Наксі сумно впала на підлогу, опустила свої гострі вуха, передніми лапами потираючи свого носа.

— Я знаю-знаю, ти хотіла мені допомогти, але не зараз. Зараз свідомо я не готовий з нею зустрітися, навіть якщо моя підсвідомість цього дуже хоче. Дафі, — він потягнувся до неї рукою, підсуваючи тварину до себе. Поклавши собі її на коліна, він почав її гладити. — Ти, здається дуже добре мене відчуваєш.