- 12 -

Райвель прокинувся в холодному поту. Порожнє серце гулко калатало, на щоках були мокрі сліди від сліз. Він не пам’ятав жодного дня, щоб плакав після того, як мати йому це заборонила. Райвіна змусила його на все життя затямити, що сльози це знак слабкості, а Амстронги не можуть дозволити собі такою розкоші, як бути слабкими.

Його стосунки з матір’ю були особливими. Райвіна була єдина у світі людина, яка турбувалася про нього, хоч і ця турбота була специфічною. Не було слів – я тебе люблю синку, але були – я знала, що в тебе все вийде, я пишаюся, що ти зайняв перше місце в навчанні, ти дуже здібний хлопчик. Рхогар Немоніс був офіційним чоловіком Равіни, але чомусь для Райвеля він лишався незнайомцем протягом його десяти років життя. Дорослий Райвель вже потім усвідомив, що Рхогар не міг бути його батьком, хоча б через стихію, й можливо, він сам розумів, що єдиний син в їхній сім’ї не його.

Райвіна завжди будувала плани, інтриги, складаючи й підгодовуючи все наперед. Бувши військовою, вона не виключала можливості, що одного дня не зможе повернутися додому живою, тож робила все можливе, щоб її єдиний син отримав все по-максимум. Бернар Феслер, який прийшов його забирати лише після того, як він вчинив крадіжку, був другою людиною, кого він. до себе підпустив. Мама ж наклала досить великий відбиток на його сприйняття. Та все ж, справжній батько, якого Райвелю не любив, виявився тим єдиним, якого ошукали, а про наявність сина навіть не повідомили. Дариор був єдиним в його історії, хто не був лиходієм, а справжнім героєм.

Його думки повернулися до його сну, який був надто реалістичним.

— Це точно не сон, — він звівся на лікті. — Але чому я цього не пам’ятаю…

Голову пронизав гострий біль, від чого він взявся долонями за неї. Скрутившись в ліжку калачиком, перед очима Райвеля почали мелькати забуті картинки.

— Там був Бернар того дня! Це його рук справа, — відсутній пазл склався ідеально, пригадуючи давні події. — Я був знайомий із Севіль, ще як ми були дітьми.

В його грудях нічого не ворухнулося, але він точно пам’ятав емоції, які тоді він пережив. Він хотів врятувати Севіль. Хотів врятувати й маленьку? і дорослу. Все зводилося до Севіль. Біль зник. Він перевернувся на спину, дивлячись в стелю.

— Здається я мушу повернутися. Все це, лиш зайве мене підштовхує до неї. Цікаво, вона пам’ятає яку вимагала від мене обіцянку? — легка посмішка з’явилася на його губах.

За вікном вже була глибока ніч, він знав, що в королівстві Вогню зараз лише починає смеркати. В двері хтось настійливо шкрябав. Райвель відразу відчув кому належала магічна енергетика. Відкривши двері, на порозі стояла наксі, впершись двома задніми лапами та хвостом, верхніми ж тримаючись за двері. Коли опора зникла, вона кубарем покотилася в його кімнату.

— Здається, це називається переслідуванням, — він поглянув на тварину, чиє хутро йому нагадувало волосся Севіль. — І що ти хочеш в такий час?

Він нагнувся до тварини, почавши її гладити по голові, спину. М’яка шерсть, та опущені вушка та виляння хвостом говорило про задоволеність наксі.

— Дариор говорив, що ти єдина із всієї зграї хто не хоче собі пару і ти не маєш імені. Ми з тобою чимось схожі. Ти врятувала мене, чи не так? — Райвель продовжив гладити тварину, яка вже підставляла йому свого живота, вляглася на землю. — Буду тебе називати Дафі, — наксі завиляла хвостом. — Тобі подобається, ви справді багато, що маєте від лисиць.

Тварина різко скочила на ноги, уважно дивлячись в очі Амстронга.

— І що це означає? — Райвель не розумів тварину.

Коли наксі змахнула хвостом, Амстронг вже знав, що означає цей рух, але зовсім не розумів, куди його хоче відвести тварина. Коли портал відкрився, він буквально позадкував назад, ледь не падаючи.

— Закрий! Закрий його! — шепотів він нервово, дивлячись як тварина весело виляє хвостом, радіючи, що допомогла хазяїну.