- 9 -

Саґа був автором книги «Історія Фенікса», та найстарішим чаклуном, якого лише світ знав. Смерть його не чіпала, обходила всіма можливими доріжками, а інколи навіть розпивала з ним вишневий лікер, яким він її частував. Саґа не був богом, не був безсмертним, але й людиною він також вже давно не був.

 Старий, як цілий світ, в грудях якого серце не билося. Зола та чорне полум’я випалило його вщент.

Нікому непотрібний волоцюга, який просить милостиню на чергову пляшку лікеру з найближчої таверни – саме так бачили перехожі Саґу.

Всіма забутий й нікому не відомий старець, проживав дні, що тягнулися в його житті повільно, тоді коли для решти, час біг, не зупиняючись. Він знав все, й одночасно нічого.

— Капітане, ви мене поїте, одягаєте, даєте їжу. То коли ж ви запитаєте те, що вас так мучить?

Коли двері скарбниці відчинилися перед новим капітаном, Зоран відразу почав шукати всі можливі й не можливі спроби, щоб врятувати Амстронга. Ні прах, ні урна, ні кільця – нічого не було стовідсотковим підтвердженням його смерті.

«Я не бачив на власні очі його тіла! А якщо я його не бачив, значить все це, може виявитися фарсом! Черговою брудною політичною грою!»

 Блазі-старший надто зациклився на тому, що його капітан, все ще живий. Ніяких доказів цього не було, але він не переставав вірити.

Перевернув верх дном всю скарбницю, Зоран не опускав руки. Книга, яка стояла в самому центрі зали, єдина річ, яку він не чіпав, та все ж і до неї час дійшов. Коли він її прочитав, то відразу відправився на пошуки Саґи, єдиного чаклуна, який йому міг допомогти.

— Напевне, ви вже й так знаєте.

— Знаю, але питання мусиш ти озвучувати. Я звик платити за добро – добром, — старець всміхнувся. Саґа всівся за стіл, за яким вже давно був розлитий вишневий лікер. — Мій улюблений, — промовив він, а потім одним духом спорожнив склянку, задоволено всміхаючись.

— Мій друг живий?

— Ставитимеш питання без уточнення – відповідь буде така ж.

— Райвель Амстронг живий? — швидко виправився Блазі.

Саґа нахилив голову на бік, а в Зорана від цього перехопило подих. Він не знав, чи готовий почути й прийняти відповідь, яка його не задовольнятиме.

— Коронований Купідоном, не може померти.

— Саґа, Райвель справді живий? — на радощах, він перепитав.

— Живий-живий, — махнув він головою й випив ще одну склянку, запиваючи власні слова.

— Що означає, Коронований Купідоном?

— Те, що у Бога, — Саґа тицьнув вказівним пальцем на стель, — є на нього великі надії.

— Він же отримав стрілу Купідона?

— Отримав-отримав. Стріла Антуріум проткнула сповнене любов’ю серце, — Саґа знову спорожнив склянку з алкоголем. — Серце твого друга в пітьмі. Чорні і самотній – як підземелля Аїдонея.

— Звідки ти знаєш, про стріли Антуріума і ціну, яку потрібно сплатити за силу?

— Нарешті, капітане, ти ставиш правильні питання, — Саґа всміхнувся, відставляючи від себе порожню склянку. — Я був тим, хто заснував цей легіон, — він знизив плечима на подив Зорана, в якого забракло слів для наступного запитання. — Не дивися на мене так, — Саґа провів рукою по обличчю. — Я живу на цій землі більше десятки тисяч років. Я був свідком, як все починалося.

— Як? — тільки зміг запитати Блазі.

— Боги до мене були надто ласкаві, — старець продемонстрував широку посмішку із пожовклими зубами.

— Картину ви також намалювали?

— Мої здібності художника не надто хороші, але я хороший оповідач. Мій давній друг намалював те, що я йому розповів. Вийшло досить не погано.

— В кінці книги ви написали, щоб вас знайти, якщо хтось захоче витягнути стрілу Антуріума.

— Капітане, а ти уважно читав.

— То це можливо?

— Можливо-можливо, —  захитав він головою, —  якщо власник сам того  захоче. Я в свій час не захотів, — Саґа зітхнув, постукуючи долонею по власному серцю. — Мені так було ліпше, твій друг також не захоче це зробити.

— Чому?

— Так живеться простіше. Ти ні до кого не прив’язаний і в тебе немає вразливий місць. Сила, подарована Богом, допомагає стати на іншу сходинку, з якої ой як не легко зійти.

— Саґа, розкажи мені, як витягнути стрілу Купідона, — попросив його Зоран ввічливо, протягуючи до нього свою склянку.

— Люблю я компанію, — Саґа розлив лікер.

Блазі почав промотувати в голові день Купідона та появу чаклуна у масці, який отримав істину силу.

«Я вірив, що ти живий! Вірив! Я тебе знайду й допоможу, почекай на мене друже…»