- 8 -

Валшуд Дариор не любив  з’являтися в королівстві Вогню. Зовсім не через колишнього імператора Амадея Лундберга, який довів його сина практично до смерті(хоча все ж частка від цього є). Зовсім не через те, що королівство Вогню переважає над рештою королівств, і далеко не через політичні міжусобиці минулого. Дариору саме королівство було не комфортним. Надто жарко, то надто холодно, то ще якісь негаразди. Майже кожна його поїздка мала якісь неприємні моменти.

Цього разу все було набагато складніше. Він ввічливо відмовив у відвідуванні похоронної церемонії імператора, через вагітну дружину. На дев’ять днів він все-таки мусив з’явитися.

Найбільша складною проблемою в нинішнього короля землі Вітрів, було не виказати свій секрет. Він не бажав розповідати комусь, що він вилив всю енергію стихійної магії сину, якому бажав врятувати життя. Він знав, що спорожніле джерело, звідки викачали магію, відновленню не підлягає, а якщо це станеться – то назветься це чудом, й не інакше.

Дариор був вразливим без стихійної магії. Спрямував свої всі сили на тренування не стихійної магії, особливих результатів йому не дало. Відомий бойовий стиль Багуа – «долоні восьми триграм», яким здебільшого володіли всі монахи в храмах, не давався Валшуду.

Другою причиною, його не бажання з’являтися в королівстві Вогню був Бернар Феслер та Севіль Одерштейн. До першого, він відчував глибоку вдячність за виховання сина, всіх інтриг та хитрощів для щастя Райвеля. До другої, він відчував сором, всі листи, які надходили на скриньку Амстронга(яку зберігав Дариор)майже шість місяців, він складав в одне місце, щоб одного дня віддати сину.

— Дякую, що завітали, — Севіль зустріла короля Вітрів з усією пошаною, з поклонами, дарунками та частуванням.

Майбутня імператриця не мала батальйону охорони, які б ходили за нею по п’ятах, лише одного. Дариор його знав, не особисто, а за розповідями сина. Ален Блазі, надто юний і надто темпераментний. Було достатньо одного погляду на нього, щоб це зрозуміти.

— Цього всього не потрібно було, — тяжко зітхаючи, промовив Дариор.

— Потрібно. Ви приїхали вшанувати мого батька, це все, що я можу для вас зробити, щоб виразити свою вдячність.

Останнього разу, коли Дариор її бачив, вона виглядала надто енергійною, а зараз же її блідість не приховував навіть добре накладена косметика.

«Вона так схудла…», — подумав Валшуд.

— Королева Чан передавала вам свої щирі співчуття. Й виказувала, що готова вам допомогти в будь-якому питанні, якщо на те буде потреба. На жаль вона не зможе вас навідати в ці манливі дні, через своє положення.

— Я все розумію, передавайте їй мої вітання, — легка посмішка лягла на її губи.

Ален залишався весь час позаду, тримаючи відстань. Дариору було не звично бачити таку спорожнілу тронну залу.

— Ви справді передаєте регентство Феслеру? — питання стало неочікуваним навіть для самого Дариора.

Валшуд собі тисячу разів наказував не втручатися в політику, не запитувати провокаційних питань. І все ж не стримався. Його серце стискалося, коли він дивився на наслідну принцесу. Незрозуміле почуття провини перед Севіль, а бажання обійняти маленьку дівчинку, яка сиділа в тілі дорослої, й заспокоїти. Дариор не знав, чим саме викликані його такі емоції до майбутньої імператриці: сором, за те, що не говорить про Райвеля, який живий; розуміння втрати близької людини; бажання допомогти, адже на її тендітні плечі звалився величезний тягар відповідальності.

Севіль була надто простою, як для імператриці. В ній були відсутні всі вади, які мали абсолютно всі королі: амбіції, жага влади, бажання могутньої сили, жорстокість. Севіль була світлою, невинною і чиї руки були не заплямовані в кров.

— Так, — кілька секунд Севіль помовчала, після чого повела розмову далі: — Я вирішила, що перед тим як посісти трон батька, хочу опанувати стихію води. Вона нажаль мені зараз не піддається, але я планую це виправити. Мені б не хотілося підводити батька. Він так хотів, щоб я зайняла його місце, стала гідною його заміною, — на останньому її голос затремтів.

Севіль зігнула руку в лікті, стиснувши в кулак. Вона продовжувала носити рукавиці, які приховували її спотворені руки. Одерштейн шкодувала, що не можна було надягнути якусь гарну тканину на свою спотворену душу, щоб також ось так легко, сховати її від усіх. Стільки б зусиль вона не докладала, а свідків її сліз та нервових зривів була забагато. Особливо коли почалися численні бунти людей, з якими вона не могла впоратися чи дати раду.

— Імператор Лундберг вами пишав… — Дариор зупинився на півслові, коли побачив за вікном лапатий сніг. — Це ж магія Арвена Одерштейна?! Я ж не помиляюся?

Всередині все різко закипіло. Дариор ненавидів Арвена Одерштейна, і якби він лише мав сили, то в цей же момент вбив нинішнього короля землі Води.

— Його, — розгублено відповіла Севіль, підходячи до вікна.

Сніжило надто сильно, всупереч сонцю, яке все ще було в зеніті. Сніг навіть не танув.

— Я не знаю чому він це робить… — вона не знайшла інших слів.

— Здається новий король землі Води втратив контроль над своїми емоціями. Незрілий юнак, який дібрався до влади, — Дариор всміхнувся опадам, які були зовсім не типові для літа, яке було в розпалі. Він стримав свій разючий гнів, не дав вилитися назовні. — А де зараз Бернар? — перевів тему він. — Чому ви одна в палаці?