- 7 -

Після напруженої вчорашньої розмови, Райвель майже не розмовляв з батьком. Не через те, що було щось сказано не так, чи зроблено, просто він не мав на це настрою. Повернувшись із мертвих, він переосмислив власні цінності та принципи.

Все своє життя Амстронг гнався за невидимим привидом, намагаючись всім довести свою повноцінність. Імператору Амадею Лундбергу, що він гідний його доньки, та звання найсильнішого капітана; Бернару Феслеру, що він вартий витрачених на нього коштів, часу та сподівань; покійній матері, яка з народження змушувала його вдосконалюватися й бути найкращим в усьому; сім’ї Немоніс, які відвернулися від нього, щойно Рхогар, законний чоловік матері, помер разом з нею при виконанні місії. Райвель виріс сильним чоловіком, який вартий того, щоб ним пишалися. Навіть солдати легіон Фенікса, які його спочатку не визнав як капітана, пізніше прихилили перед ним голови й коліна, визнаючи його гострий розум, мудрість, силу. Все це тепер не мало значення.

Амстронг все життя біг по своєму шляху, боячись зупинитися, щоб не втратити темп. Та все ж вимушена зупинка, змусила його оглянутися назад, подивитися на життя, яке він прожив. Там нічого не було, окрім військової служби, жаги сили, вдосконалення та жалюгідні спроби побудувати зв’язки дружби та кохання. Останнє провалилося із тріскотом.

Він хотів зрозуміти, що саме хоче від життя. Переконуючи в повній свободі вибору, зрештою Райвель усвідомлював, що на його плечах вже є відповідальність, якої позбавитися він не можу. Біологічний батько ризикнув своїм життям задля його рятунку, добровільно відав йому свою енергію стихії і жодного разу не намагався цим маніпулювати. Матір, яка завжди плела інтриги й будувала величні плани на життя всіх її оточуючих, зіграла з Дариором та Райвелем злий жарт. Амстронг не міг полюбити рідного батька, лиш відчувати глибоку вдячність та незрозумілу прив’язаність до чоловіка, який сидів над його ліжком останні пів року.

Він то поглиблювався у свої думки то виринав, приймаючи дійсність.

Райвель не виходив з кімнати, проганяючи всіх слуг. Він нікого не хотів бачити ані чути.

З настанням сутінок, ззовні долинув тихий стук. Він знав, що прийшла Ааліс. Він і раніше міг відчувати магію, але зараз сильніше, чіткіше. Саме завдяки цій здібності, йому вдавалося чудово ідентифікувати людей та завершувати успіхом більшість місій.

Подібні здібності стали б в нагоді в легіоні Вогняного Аспіда, який займався таємними вилазками, шпіонажем та рештою брудною роботою. Згадка про капітана  Енвуда, викликала дивну ностальгію у Райвеля.

— Роване, ти помилися, — тихо прошепотів він, — в нас з Севіль зовсім не так, як у вас з Івеною. Ааліс, ти ще довго там стоятимеш?! Заходити не збираєшся?

В голові Райвеля знову мелькнув спогад минулого:

— Севіль, ти стояла під дверима більше ніж двадцять хвилин.

— Святий Купідон, ти не міг змовчати?! Навіщо ставити мене в незручне становище?! Тобі приносить це задоволення? Вчора було не достатньо, вирішив сьогодні продовжити?! І так, я звертаюсь до тебе, зараз не офіційно, бо ти це перший це почав!

— Видихни й заспокойся…

— Заспокоїтися?! Райвель, чому, ти, завжди себе так поводиш? То підпускає, то відштовхуєш. Я тобі іграшка чи…

— Це надто часто повторюється, — він потер чоло, після чого провів рукою по волоссі, яке значно відросло.

Він продовжував дивитися у відчинене вікно, де виднілася вся столиця, мов на долоні.

— Що повторюється? — запитала Менг, увійшовши до кімнати.

Райвель не обернувся на неї, продовжив стояти на місці.

— Не зважай. Чого тобі?

Ааліс м’яко всміхнулася, ставлячи розніс на стіл, що стояв в кутку.

— Я тобі принесла їжу. Ти сьогодні відправив всіх служниць.

— Я ситий.

— Ти мусиш харчуватися! — м’яко натиснула дівчина на нього. — Я тебе рятувала не для того, щоб ти свій організм виснажував.

— Я. Сказав. Що. Ситий!

Менг так стиснула губи, що вони побіліли. Вона лишилася стояти на місці не порушно.

— Сядь! І з’їж цей клятий шматок лосося. Каву я також тобі принесла. Навіть цигарку, яку дістали на моє люб’язне прохання з королівства Вогню.

Амстронг обернувся до неї, його вираз обличчя став м’якшим, щойно прозвучали слова про каву та цигарку.

— Спочатку лосось, — наголосила вона. — Потім решта.

Неохоче, та все ж Амстронг прийнявся їсти запеченого лосося, який виявився неймовірно смачним. Він справді не відчував голоду, але коли почав трапезу, шлунок вдячно замуркотів.

— Дякую, — заговорив він тоді, коли запалив цигарку, випустив кілька кілець диму.

— Що плануєш робити?

Ааліс всілася на ліжко поруч з ним, насолоджуючись плаваючими димними кільцями та останніми променями сонця, які все ще проникали в кімнату Райвеля крізь відчинене вікно. Їхні відносини були дивними для всіх, вони не були парою чи друзями, хіба що коханцями, з дозволу Райвеля, й не інакше. Все завжди залежало від нього. Та все ж серед всієї цієї не визначеності, Амстронг інколи підпускав до себе Менг. Вона тягнулася до нього відчайдушно, як комаха на вогонь, знаючи зарані, що згодить живцем у цьому полум’ї.