- 3 -

Бернар Феслер стояв в порожній тронній залі дивлячись на величний імператорський трон. Бернар мав багато амбіцій. З самого початку своєї військової служби, переступивши поріг одного із нікому невідомих легіонів, він знав, простим солдатом йому не бути. Без багатої сім’ї, підтримки впливових людей, звичайній людині тяжко пройти шлях від самих низів до вершини. Наполегливість, впертість та не бажання миритися з долею привело звичайного солдата-винахідника до королівського палацу.

Доля могла в нього скластися інакше, якби не доленосна зустріч з Райвіною, яка буквально змусила Бернара примножити свої амбіції. Прекрасна юна дівчина, одягнута у військову форму, також не бажала миритися із тим, на що її прирекли далекі предки, ганебно програвши королівський трон.

Райвіна підштовхнула Бернара до молодого принца Амадея. Саме вона посприяла зміцненню їхньої дружби. А далі все само закрутилося, кожен крок Феслера призводив його до роздоріжжя, і чим більше він намагався виправити ситуації, тим більше власноруч викопував собі яму. Вороття назад не було.

Пущена вогняна стріла в корабель, що відпливав, на якому була наслідна принцеса Диметра Одерштейн стало справжнім початком багряного шляху Бернара. Він би міг залишити принцесу Водного королівства живою, в його плани не входила її смерть, але вона забагато знала. Диметра бачила,хто випустив першу стрілу.

Принцеса до кінця відчайдушно боролася, відбиваючи всі вогняні атаки, не даючи спалити корабель. Секундна затримка коштувала їй життя. Бернар поцілив прямісінько в серце. Одна стріла його не задовольнила і він випустив ще кілька.

Корабель згорів до тла разом з екіпажем та Диметрою. Повідомити новину юному принцу для Бернара було не тяжко.

«Принцеса Одерштейн не вижила. Невідомі нападники знищили корабель. Доказів жодних немає. Якщо це дійде до короля Водного королівства – буде політичний переворот. Потрібно негайно вживати заходів!»

Амадей Лундберг був надто слабкий волею, й не мав жодної влади. Коли план з отримання стріли Антуріума провалився, Феслер вирішив діяти відчайдушно. Вбивство коханої мало  підштовхнути, майбутнього короля жадати владу й вирішувати все самому.

Підбурювати радників, сіяти різноманітні сумніви та чутки серед чиновників, які купкою сиділи в своїх теплих кріслах – було не тяжко. Всі вони згуртовано діяли, намагаючись приструнити молодого темпераментного Амадея.

Неочікуваним поворотом в брудній грі Бернара стала новонароджена дитина. Дитина яку чекала смертна кара, через змішану кров. А разом з нею й Амадея. Він не міг допустити, щоб дівчинка успадкувавши дві стихії й мирно жила. Вона була прямою загрозою для майбутнього Райвеля Амстронга, останнього зі свого роду.

Поселив у самий відвалений куток королівства сестру принцеси, Аніду Одерштейн, яка не володіла жодною магією, навіть не була носієм, Феслер будував чіткий план їх загибелі. Аніда не являла собою ніякої загрози, але вона була надто сильною духом та волею, й боролася за племінницю до кінця. Саме вона не дала Амадею з нею бачитися, уклавши з ним угоду, де йшлося, що вона самостійно виховає доньку доки не настануть мирні часи для таких магів, як Севіль.

 Цілих п’ять років Бернар чекав, коли відбудеться об’єднання чотирьох королівств. Все відтягувалося, і Феслер знову замастив руки в багряну кров, щоб підштовхнути Амадея. Отрута замість ліків – повільно вбивала Аніду з середини, а підпалений будинок мав заховати назавжди Севіль та її тітку.

Випадкове втручання Райвеля, якому лише стукнуло п'ятнадцять, змусило Бернара змінити свої плани. Севіль врятована Райвелем, спонукало Феслера розіграти нову гру тривалість ледь не в сімнадцять довгих років.

Власними руками посадив Амадея на імператорський трон, отримав об’єднаний альянс, та виховав найсильнішого капітана серед решти легіонів – Бернар не заспокоювався. Доросла Севіль мала зіграти свою відведену роль в грі, яку так давно було почато.

Феслер зазнав невдачі, коли Райвель по-справжньому закохався в Севіль. Спочатку Беранр відчайдушно хотів боротися з почуттями сина, а потім усвідомив, що душевний спокій та його щастя для нього важливіше аніж політичні інтриги.

Бернар все ідеально спланував. Райвель мав отримати можливість будувати стосунки з майбутньою імператрицею, посісти трон, який належав йому. Тепер все це, не мало жодного сенсу. Його обожнюваний син загинув. Загинув найстрашнішою смертю, яку лише можна було побажати ненависному ворогу.

Похоронна урна з прахом, три золотих кільця та вулканічне скло Тхаліта – все, що залишилося від Райвеля Амстронга. Гнів та лють які переповнювали батьківське серце не було куди виплеснути. Не було кого звинувачувати в його смерть.

— Щоб дістати кляте вулканічне скло, ти повністю спустошив джерело магії. Ти знав, що помреш, якщо почнеш використовувати життєву енергію для чаклування. Синку, успішність виконання цієї клятої місії – варте було твого життя? — в горлі Бернара застрягла грудка нової хвилі обурення та злості. — Ти ніколи не зупинявся на півдорозі. Завжди досягав того, що хотів. Я тебе виховав, і цю рису, ти перейняв від мене.

Бернар стиснув темно-зеленого кольору мішечок, в якому були три золотих кільця Райвеля.

— Я до останнього сподівався, що то ти…

Він підняв голову до гори, дивлячись на стелю, розпалювану різноманітними фресками, золотом, сріблом та прикрашеною всіма можливими коштовностями. Справжній коштовний витвір мистецтва. Палац був найстарішою збудованою спорудою  у всьому королівстві. Ніхто не знав, хто намалював картину Купідона та Фенікса на стелі тронної зали. Кожен новий правитель лиш поновлював втрачені кольори, але ніколи не порушував й не змінював картину.