- 1 -

Верхівки соснового лісу невгамовно шуміли, купаючись в сивому тумані, що розлився по всій окрузі. Нічна липнева прохолода розносила насичене озоном та запахом хвої повітря. Небосхил залишався непорушним, вкритим зоряним мерехтінням та далекими грозовими  хмарами, що час від часу спалахували блискавицею.

Нічні вогні столиці Першт здавалися мутними, мов відображення в болоті, заповнене ряскою. Вершник прискорював свого коня знову й знову, прориваючи завісу мли, виринаючи з неї, то знову пірнаючи. Столиця була незвично порожньою, згідно з новими правилами, введена комендантська година не поширювалася на військових та тих, хто мав пропуски. Решті було заборонено вештатись в нічний час, з метою збереження спокою та пошуків правопорушників, які все ще перебували в столиці й за її межами.

Чорна мантія нічного вершника тріпотіла на вітрі, розвіваючи за його спиною підняту куряву пилу. Ален Блазі був справжнім нічним привидом, охороняючи околиці столиці для майбутньої імператриці. Він хотів для неї затишку та цілковитої безпеки, але все щоб він не робив, не могло допомогти відчути повну безтурботність та душевний спокій.

Ален мчав зі всією можливою швидкістю, зупинившись лиш на мить біля брами палацу.

— Назвіть своє ім’я! — вартові переговорили дорогу вершнику, демонструючи гострі вістря списів.

Вартові демонстрували  готовність застосування зброї в будь-яку хвилину, якщо нічний гість здасться підозрілим чи натякне на недобрі наміри. Вістря були виготовлені із металу, який здатен проводити потік магії, й навіть концентрувати для більш ефективної атаки чи підсилення створеного заклинання. Зброя була легкою й одночасно практичною в зупинці нападника.

Вістря, які Ален розробив особисто для запобігання проникнення в палац, зараз були націлені на нього. Він їх випробовував не однократно, сьогодні на це він не мав часу.

«Я б вам влаштував перевірку вашої готовності, але вона мене чекає…»

З останніми подіями, в імператорському палаці були вкрай насторожені. Бернар Феслер, головнокомандувач всіх легіонів особисто потурбувався про посилену охорону. Вершник задоволено посміхнувся, знімаючи з голови капюшона.

— Ален Блазі, — промовив вершник. Вологе повітря змішалося з курявою пилу, осідаючи на ногах коня й мантії вершника, перетворюючись на багнюку. — Я поспішаю!

— Так, вибачте!

Вартові різко виструнчились, прийняли зброю й віддали офіційне вітання особистому охоронцю імператриці, але вже не було кому кланятися. Ален помчав, тільки й чутний був цокіт підкови коня.

Блазі молодший поклявся на могилі Райвеля Амстронга виконувати його доручення до кінця своїх днів. Відмовившись від звання сержанта(за всю історію легіонів, жоден солдат не зрікався, живим і на добровільній основі, свого військового обов’язку), Ален присвятив весь вій час наслідній принцесі. Втративши право на повернення до легіону, можливість продовжити військову службу й взагалі зітерши своє ім’я та анулювавши будь-яку згадку про себе, Ален не вагаючись, крокував в перед.

Спритно зістрибнувши з коня, він вручив повіддя конюху, попрямувавши відразу до Севіль. Алену навіть запитувати в прислужників не потрібно було, де наслідна принцеса. Він чудово знав, в якій частині палацу вона знаходилася.

Кроки в високих масивних берцях, луною розліталися по спорожнілих коридорах, він навіть не намагався приховати свою присутність. Тепер, Ален носив замість військової форми, шкіряні штани з широким поясом, до якого кріпився меч дао* в металевому футлярі із гравіювання рун удачі. Тонка сорочка яка підкреслювала підкачане тіло, поверх якої він одягав жакет на плечі якого кріпилася нашивка – коло всередині якого герб сімейства Одерштейнів. Саме ця нашивка давала зрозуміти, що Ален був особистим охоронцем Севіль.

Шість місяців за яких Ален значно поліпшив свої бойові уміння, додав масу тілу та м’язів, через щоденні інтенсивні тренування. Нічого не лишилося від безтурботного легковажного життя, яке було в легіоні Фенікса.

Зупинившись в кілька кроків від тронної зали, Ален підійшов до слуг, які квапливо почали вклонятися йому.

— Де принцеса? — коротко запитав він.

— Тренується.

— В ночі?

— Так.

— Давно?

— Як погіршився стан імператора, — слуга не підіймав погляду. — Принцеса після відвідування відразу направилася на тренування й попросила її не турбувати.

— Прокляття! — гнівно проричав Ален, міцно стискаючи рукою руків’я меча дао.

Круто розвернувшись, він швидко попрямував до тренувального полігону. На щастя в палаці він був один, який можна було використовувати вночі. Ален мав здогадки, стосовно стану Севіль, але сподівався, що помиляється. Останні пів року значно вплинули на їхні стосунки, вони стали ближчими, відкритими один до одного практично в усьому.

***

Встаючи з колін, Севіль тяжко дихала. Надмірна волога туману просочилася крізь стіни й вікна палацу, скрізь осідаючи й перетворюючи полігон та місиво багнюки. Її ноги тремтіли від болю та синців, але вона підіймалася, міцно стискаючи руків’я вогняної шаблі. Сорочка неприємно прилипла до спини, живота, піт котився не лише з її чола.

Чим довше Севіль знаходилася в стінах палацу, тримаючи на голові корону обов’язків наслідної принцеси, тим сильніше вона докладала зусиль для тренувань. Севіль не опанувала стихією води, яка була надто слабкою й не піддавалася керуванню зовсім. Інше, стихія вогню. Весь біль втрати дорогої людини, сподівання які розбилися об суворі реалії, кохання яке витіснилось через страждання та сльози – слугувало підсиленням джерела сили для Севіль Одерштейн. В неї більше не було кайданів, які  стримували б її силу, але й не було достатньо навичок, щоб назвати себе достатньо сильним чарівником.