14.1

Дим заповнював таверну, люд кричав. Сольн тримала монстра-втікача за ногу батогом з полум’я. Його вереск, здавалось, доносився за обрій аж до столиці, скликав подібних тварюк до околиць й притягував зло. Онен же виливав зі склянок еліксири, борючись з хаосом. Еріон же сидів у медитативній позі й забирав надлишки енергії у кришталеву сферу, жестами рук наче змахував зі столу муку, нагортаючи злі сили на себе. За спиною хранительки роздався лезг зброї, то Касар зі своїми ворогами воював. Один з охоронців тримав у руках Леорена, інший з мечем наголо знаходився поблизу, захищаючи налякану дитину. Материнське серце оповивалось провиною. Син не повинен бачити ні монстрів, ні наслідків придворних інтриг, чергової спроби замахнутись на його батька.
Чудовисько під маскою нареченого зомліло й сенсу витрачати сил на нього вже не було, Веларія наказала магії зникнути й вогонь розчинився у повітрі.
Врешті відкрились вікна, скрипнули двері й люд повалив на вулицю, немов навіжений, забираючи з собою запах горілої плоті. Хранителька важко зітхнула й на ватяних ногах пішла до дерев’яної колони. Обперлась, навіть не зважаючи на випалені ділянки, запах диму. Перед очима все пливло: зрадники імперії тепер бились в конвульсіях перед Його Величністю. Інда затихла, лиш тихий схлип чувся з її сторони. Побитий горем батько стояв на колінах поруч з донькою й розгублено зиркав на Веларію, немов звинувачував саме її, у тому, що трапилось. Таверна наповнилась сумом. Хаос завжди по собі залишав горе, завжди накривав темною матерією світ, забираючи всю можливу радість. Сольн відчувала на кінчику язика металічно-солоний смак крові, намацала невеличку ранку над губою й важко зітхнула.
— Ваша Величносте, пощадіть! Змилуйтесь! Змилуйтесь, Творцем вас молю! — верещав один зі змовників, катаючись на підлозі.
Саме на нього Касар наставив кінчик меча. Сповнений болю, відчаю крик приволік зівак, як запах свіжої випічки та сидру.
— Ваша Імператорська Величносте! — ще дужче заверещав сухий, як гілка молодого дерева чоловік. — Вони викрали мою дитину!
Правитель поморщився й оглянувся: селяни, що залишились всередині, оговтувались, дивились на нього з відкритими очима.
У ту ж секунду до таверни ввірвався де Гансар. Знамена імперії виблискували на обладунках його бійців, як темні плащі.
— Прошерстити Аер! Не дати решті зрадникам втекти! — скомандував граф, після того, як вклонився. — Цих, на повозку й у Градт. Будемо розмовляти.
Веларія підійшла ближче. Леорен все ж вирвався й підбіг до матері, обхопивши її за ноги, за подерту спідницю сукні. Онен підвівся, закінчив зв’язувати одержимого хаосом. Лиш для Еріона правди життя не існувало, він продовжував працювати з небезпечною стихією.
— Імператоре, ви цілі? А ви хранителько? А маленький наслідувач престолу?
Їй хотілось зашипіти змією, витягнути зі стіни ту зірочку з металу, гостру, як скальпель для операцій й метнути в Леара, лиш би той закрив свого рота. Та з кожним словом він руйнував ідеальну історію Веларії, дістаючи правду, як кота з мішка.
— Тривожні новини, Ваша Величносте, кажуть: зрадник де Верандо завтра оголосить престол своїм.
Вона оглянулась, люд навколо вже попадав на коліна чи то від приголомшення, чи то від втоми.