13.2

Тим же часом, Касар, що впав на підлогу та потягнув за собою сина: гостре лезо зірки з металу застрягло у дерев’яній балці. Серце Веларії забилось шалено, а по тілу пробігало полум’я тривоги. Вона вже бачила, як насторожились брати, а танець обірвався. Наречена налякано крикнула, встигла вирватись з хватки того, ким став її чоловік. Затихла музика, голос барда нервово скрипнув фальшивою нотою. На мить в залі застигла напружена тиша. Лиш охання Леорена перервало її, але Веларія навіть не глянула на сина. Вся її увага зосереджена на чорнющих очах нареченого. На його шкірі з’явились темні прожилки, виступали, показуючи істинну суть. І від тієї істини, у Сольн стигнула кров в жилах та підкошувались коліна. Вперше вона зустріла жах, книжкову легенду давніх часів, що ожила. Нині одержимий хаосом стояв посеред зали, одягнений у білосніжну сорочку, вишиту червоними нитками й чорні штани. Над головою ще висіли білі квіти, які уособлювали щасливу долю молодих. Та перелякане, бліде обличчя Індри, роздерта долоня й слід від гострих кігтів на талії говорили про протилежне.

Онен та Еріон вже стискали зброю в руках. Алхімік вправлявся з мечем, його брат — з посохом. Веларія ж погано ладналась з бойовим мистецтвом, її завжди хтось захищав, як не чиясь допомога, так козир у рукаві. Та проти подібного жаху такі маневри марні. Його остаточно заспокоїть тільки чиста магія. Хаос завжди боїться полум’я і втікає від нього. Божевільний баланс стихій зрозуміти важко.

— Вся трійця в зборі, — прошипів покруч, ступивши декілька кроків вперед. — Хранителі… Й навіть сама верховна!

Він плямкнув губами й натягнув посмішку, оголивши білосніжні, як сніг, зуби. Морозець проходився по шкірі й переходив в нестерпне тепло: сили пробуджувались, таємниця виривалась з-за семи дверей на очах у всіх. Веларія встигла важко зітхнути, колишній світ вже зруйнувався.

— Я виріжу тут всіх під корінь, — прошелестів голос монстра, — й тільки гляну, як трійка хранителів стоять безпомічними, бо бояться сили пробудити… Бояться зустрічі з проклятою трійцею.

Він окинув поглядом сполоханих людей. Хтось намагався відчинити двері, вистрибнути в вікно та все марно… Поки джерело первородного хаосу тут, нікому не вибратись. Люд жався до стін, а Імператор передав Леорена своїм охоронцям. Сам же стиснув кинджал у долоні, озираючись. Все змішалось: й напад на монарха, й проклята істота поруч, людська паніка, той тихий жах, великі очі, й несамовитий стукіт сердець.

— Ти нам не указ, — прошипів Еріон, — забирайся в пекло з якого виліз! Посмів задурити голову молодій дівчині…

Вогонь, ледь помітний людському оку, вже жеврів на кінчиках її пальців. Зазвичай, трійка, коли опинялась у подібних ситуаціях, ніколи не використовувала сильну магію, або просто обходилась холодною зброєю. Ніхто не хотів стати черговою мішенню давніх ворогів. Ті йшли слідом за магією, котру відчували, як хижак запах крові. Трійка магів підтримувала баланс світу, час від часу, полюючи на чудовиськ та висушуючи джерела магії хаосу.

Брати вже знаходились попереду, вона ж залишилась на місці, очікуючи та ціпеніючи від страху. Сили магів проти монстра лиш тільки тимчасово стримають. Третій елемент належить їй і він найсильніший, от тільки ніхто раніше не знав, що Сольн — виняток. Проклята хранителька, в якої пробудилась магія вогню, альбінос серед сірих вовків…

Монстр вже атакував Еріона, вдаривши його кігтями. Несамовитий сміх лунав таверною, як й дикий плач Індри. Бідолашна вже билась в агонії. Веларія ж могла благати небо, щоб та тільки залишилась живою.

Почувся дзвін металу зі протилежної сторони — кілька воїнів наступали на Касара, темною тінню, вели танок життя й смерті. Все змішалось, й весілля, й протистояння зі злом, й інтриги змови й влади. Повітря заповнилось нудотним запахом страху, болотом, зіпсованим м’ясом та кров’ю.

Наречений реготав, забавлявся, от тільки, коли з її рук зірвались декілька іскорок та опалили його чорнющі коси, сміх зупинився. Стрибком він опинився за спинами братів, з перекошеним від злості обличчя. Кров стікала з його пораненої руки.

— Пропащі хранительки не можуть користуватись силами, — проскрипів він, — ви ж безкорисні для світу…

Страх здавив горло, коли навколо неї та монстра з’явився напівпрозорий купол. Тільки Онен вдарився в нього, відлетів, зронивши меча. Світ став глухим, а очі запекли вогнем…