11.1

Веларія відчувала дивну силу, та теплом розливалась від долонь, коли дівчина торкнулась гілля дерева. Ховалась у вербових косах, приховуючи й себе, й свою суть. Все. Герцог затримався біля Його Величності, а самій же Сольн, здавалось, в пору вже чорні одежі носити, позначаючи траур. Так робили деякі придворні дами, що втратили фаворитство чи стали офіційно винуватими у якихось злочинах. З тих, що для молодої ліри неприпустимі: то могло б бути насилля до слуг, жага забирати чужі життя, а може й невдалий вибір чоловіка, який став зрадником. Незриму лінію та її межі вирішував Імператор. Вона вже подумала: чорний їй пасуватиме, зможе повністю відлякувати людей, і Сольн перестане відчувати запах їх минулого. Ту ауру, нікому не досяжну, примарну й містичну.

Їй здавалось: за останні дні у неї зовсім не лишилось сил. Вони втекли у море під назвою Касар де Равейро — бурхливе, темне й глибоке.

Нині Його Величність, склавши руки за спиною, бесідував з Арсіном. Слуги тримали в руках карти й два чоловіки час від часу позначали щось на полотні. Рудокосу ліру Касар відіслав: вона спочивала на лаві неподалік. Судячи зі всього — не задоволена таким відношенням, але й шукала славу серед придворних лірів. Стерв'ятники кружляли біля тіла її, то випитували, то показували білозубу посмішку — роботу майстерних магів або алхіміків. Останні ж працювали над винаходами ледь чи не кожен день, під протекцією правителя, ставши незримим знаряддям для витіснення людських душ. У їх арсеналі що тільки не знайдеш: зубні порошки, отрути, ароматні масла й креми, все, чого тільки забажає душа й дозволить гаманець.

Нині Веларія відчувала: щось назріває. І те щось окутувало повітря незвичним пряним ароматом гвоздики. Сольн морщилась й чхала, наче хтось їй перцю під ніс насипав. Відчувала ще іскорки магії, розсипані неподалік замку.

Долоня опустилась на плече, коли вона вчергове чхнула. Біла хустинка тут же показалась на очі, простягнута у долоні графа де Гансара.

— Доброго вам дня, хранителько, — тихо мовив він й випрямився, озираючись.

Вона обережно торкнулась носа тканиною й відвернулась. М’ясник хмикнув, підбираючись.

— Й вам, Ваша Світлосте, — сказала, важко зітхнувши.

Біля самого Леара наче хтось різноманітних спецій насипав, принаймні Веларія відчула декілька ноток вербени, шафрану, магічного омелісу і перцю. Він — сама вихованість, втілення невинності. Придивилась уважніше, відчуваючи: Леар щось приховує, а ті магічні іскорки у повітрі, здавалось, його рук справа.

— Біля нас, як завжди безлюдно, тільки коси вербові, стоїмо серед зеленого саду й струмку, а таке відчуття, наче в пустелі.

Його радісно-саркастичний тон змусив Сольн всміхнутись. Вона ж сама віддалилась від придворних, почуваючи себе незручно, нині поруч зі шпигуном можна не турбуватись про нав’язливу компанію. Веларія помітила, як його погляд зупинився на рудоволосій, а губи стиснулись в тоненьку ниточку.

— Хто вона?

— Графиня де Моро, — одразу ж відповів й насупився, — я мав на ній оженитись…

Дівчина й не помітила, як він опинився ближче й натягнув найщирішу посмішку, яку тільки зміг. З його шрамами на обличчі виходило скоріше моторошно, аніж красиво.

— Біля Його Величності ліра ошивається? — прошепотів. — Ох, Тана, як завжди…

Веларія випрямилась й хмикнула.

— Відторгнутий чоловік, ще гірша напасть, аніж сарана, — пробубніла й зітхнула.

— Жінка почуттями якої граються, як діти з дерев’яними фігурками, набагато страшніша.

— Прекрасна пара, — розвела руками, непомітно кивнувши у сторону Імператора та його нового інтересу, — любитель обіцянки городити й бестія, котрій тільки дай чоловіків.

— То ти про нас чи про них? Чи про орден затуманених?

Згадки про події в будинку Лано, змусили її посмурніти. Все ж у тих стінах, просякнутих дівочим нещастям і знаннями, Сольн іноді почувала себе як вдома.

— Ну, якщо захочеш оженитись зі мною, обирай далеку провінцію імперії, хороше місце для заслання, — затнулась, коли Касар несподівано глянув на неї й Леара. — Й не забувай, — прочистила горло, — хранительку в дружинах мати, то тобі не зі шпигунами водитись.

Де Гансар не відповів. Він зблід й почервонів. Весь його сарказм вивітрився, як дешеві ароматичні масла: от-от були, мить пройшла, й тільки спогади залишились. Імператор швидкими кроками опинився поруч. Прожерливе Вогнище вирвало хустинку з рук Веларії. Золоті нитки блиснули на сонці.

— Я вам вдячний за турботу, графе, — процідив крізь зуби Касар, а потім прочистив горло. — Злі язики хочуть розсварити мене з моїм коханням, — почав голосніше, — але всім відомо: хранительки — гідні жінки. Вони дарують кохання тільки єдиному.

Й Касар поглянув на неї, наче не було образ, наче він її не відсилав у інше крило замку. Показував щирі почуття: захоплення, насолоду красою. Ті темні очі манили, а запах… Їй хотілось пригорнутись та покласти голову на плечі. Сама аж дивувалась від того мороку, в який правитель затягував. Сольн випрямилась й потупила погляд.

Цього ранку її положення при дворі вже встигло перемінитись двічі, може то тільки початок, але таке відношення до себе вона не спустить навіть Імператору. Тепер Касар тримався поруч під час прогулянки й соловейком заливався, цілував долоні. Ліри тримались поодалік, але навіть з відстані Веларія відчула ненависть від однієї рудоволосої молодиці.