8.1

Уявні чаші ваги змінили положення: вони вирівнялись у тому вирі подій. З однієї сторони Веларія знала: після її втечі права на неї, як на жінку Касар заявляти не має, з іншої… Він її не відпустить. І то вона бачила у блискавці, що проскакувала у темних очах. Аромат землі після дощу окутав її. Стиснуті долоні у кулаки до побіління кістяків, наляканий погляд Леара… Ще трішки і Його Величність заричить як дикий звір. Онена то не налякало. Алхімік прекрасно знав історію Веларії, і, напевно, здогадувався хто ж ті чоловіки. Принаймні одного з них можна впізнати по профілі витесаному на золотих монетах.

«То тобі не Амару надурити», — подумала хранителька, беручи маленьку долоньку сина у свою.

Леорен в захваті споглядав на дорослих, особливо на Онена. Касар же, червоний, немов квіти маку, зціпив зуби. Коли у тебе крадуть кохану — неприємно, коли ще твоя дитина за батька вважає іншого чоловіка й тягнеться до нього — смертельна рана подвоюється.

Веларія глибоко вдихнула й відкрила рота, щоб щось сказати, але її випередили:

— Амара йде, — пробуркотів алхімік, — минулого разу вона до мене залицялась, і я сказав: закоханий у Вілу.

— Що? — процідила крізь зуби хранителька.

— Вона мені проходу не давала, — обурено розвів руками Онен. — А тебе боїться, як вогню, чомусь.

Разом з цікавою Амарою, якій треба ніс відірвати, як у тому старому прислів’ї, до неї наблизився Його Величність.

— Відійди від іншого чоловіка, — наказав він сухо, беручи Сольн за ліктя. — І ти теж, Леорене.

Дитина насупилась, але послухалась імператора, ставши на його сторону.

— Тоді ти ведеш мене ловити рибу, — з недовірою глянув хлопчик, — і… І… Граєшся зі мною, а не сидиш на ліжку, мов пеньок в лісі.

Слова Леорена Його Величність пропустив повз вуха. Тільки Леар хмикнув десь в стороні, вочевидь, признаючи росточки характеру Веларії й шипи батьківської поведінки.

— Ти не маєш права мені вказувати, — прошепотіла хранителька, зазираючи у його темні очі, — ти мені не чоловік.

— Ве… — Касар прокашлявся та зиркнув на сусідку, що хутко наближалась. — Віло! Я тебе зараз насильно до того клятого храму потягну!

— Ох? Так? Та що змінилось за ті роки? Варто тільки моєму доброму другу з’явитись, як вмить захотів побратись…

— Раніше у нас Леорена не було, — похмуро мовив він, — і взагалі, я думав про династичний шлюб, — додав пошепки, щоб почула тільки вона, — і якби я справді то зробив, то кубло зрадників давно придушив.

Несподіване признання ще більше розпалило вогонь, що й так палав між ними. Веларія, коли втікала, підозрювала про подібний сюрприз… Але, те, що вона дізналась згодом у порівнянні з догадками просто дитячий сміх десь на дворі.

— Вілочко, — проскрипів улесливий голос Амари, — а в тебе є молоко?

Сусідка окинула поглядом кожного, хто тільки знаходився поруч з хатиною. Благо тільки люди графа де Гансара розкинулись по периметру вулиці: хтось сидів під деревом, хтось розглядав вказівні знаки на роздоріжжі, такі собі прості перехожі, то Веларія знала — вони озброєні з ніг до голови та вмить добіжать, та й сам Леар ще той майстер бою.

— Є, — сухо мовила Сольн, відійшовши від імператора, — тобі скільки?

— Та маленький кухличок, — прочистила горло жінка й глянула на Онена, — діти знову кота притягнули з вулиці, от і треба погодувати.

Веларія рушила до хати, радіючи тільки тому, що її син вдосталь грався з чужими тваринами. Додому він чи то котів, чи то собак не приносив, як інші. Може знав: матері то не до вподоби, а може лінився доглядати за звірятком власними силами. Коли хранителька винесла Амарі кухлик, та вже відкрито говорила з чоловіками, погляду не зводячи з Онена. Здається, слова про його закоханість вже вилетіли з голови у хитрющої жінки. Не забула й вона за Леара, що прикинувся командиром задля легенди, а Касар… Касар же підтиснувши губи зображав підопічного, ще більше багровіючи від злості. Він опинився поруч й обняв її за талію.

— Нічого не знаю, — заявив, — я хочу бути з сім’єю. Син є? Є! Він потребує батька, правильно я кажу, сотнику?

— Угу, — відізвався Леар, — так весілля ми вам організуємо, вкраденого коня повернемо, тільки перепис речей дайте…

— Неодмінно, — вказав на хату Його Величність, — проходьте, обговоримо того злочинця, якого шукаєте, може й чимось допоможу…

Й подарувавши їй попереджувальний погляд, чоловік направився всередину. Леорен поплентався за ними з невідомої причини. Амара ж подякувала й запросила Онена до обіду.

— Дякую, — зітхнув він вдавано, додавши у голос більше смутку, — та я до Віли по справі. Одному з моїх клієнтів потрібен еліксир, — розвів руками, — а тільки вона може допомогти його приготувати.

— Так на вечерю, — насупилась Амара.

— Дуже складний процес, — прочистив горло, — думаю, у нас піде ціла ніч на спостерігання. Знаєте, як то буває? Спочатку кров звіра хаосу треба кип’ятити, потім, додати до неї трав…

Сусідка скривилась, глянувши на Веларію та алхіміка, мов на навіжених. Втім, Сольн готова побитись об заклад: вона спуску Онену не дасть, а з тією сценою, що розіграв Касар, ще більше вчепиться в алхіміка. Коли вона все ж пішла, Веларія важко зітхнула.