Зрада світла
Минув місяць.
Сірі Землі стали прихистком для вигнанців, відьом, магів, які не підкорялись короні.
Але світло не прийняло поразку.
Орден Світла оголосив її:
«Королевою мороку. Втіленням хаосу.»
Каель приніс звістку.
— Вони готують новий похід.
— Хай ідуть.
— Ліро… вони хочуть убити тебе, — сказав він тихо. — І мене.
Вона мовчала.
Тієї ночі хтось увійшов у її покої.
Тінь здригнулась.
Ліра прокинулась від болю.
Лезо пройшло по ребрах.
— За світло! — крикнув убивця.
Вона відкинула його тінню.
Кров заливала підлогу.
Каель влетів у кімнату.
— Ліро!
Вона ледве стояла.
— Я не встиг… — прошепотів він.
Вона дивилась на нього крізь темряву.
— Вони завжди будуть приходити.
— Я захищу тебе.
— Ні.
Вона відштовхнула його.
— Ти — світло. А я — те, що світло хоче знищити.
— Я обрав тебе!
— А я обираю державу.
Тиша між ними була гірша за крик.
— Іди, — сказала вона. — Поки тебе не зрадили разом зі мною.
Він не плакав.
Він пішов.