Розділ 57

  Генрі Дарнлі любив стрибати на ліжку. Він відчував якусь особливу легкість, коли його босі ноги пружно відштовхувалися від м’якої перини, а голова злітала під самий балдахін. Він змахував руками і заливисто реготав. Так виривалася назовні внутрішня дитина, яка, насправді, ніколи не покидала дев’ятнадцятирічного юнака. Навпаки, внутрішня дитина командувала ним. 

  Дарнлі старанно виконував подружній обов’язок. Він був швидким, як це часто трапляється з молодими чоловіками, зате – ніжним і пристрасним. А головне – через півгодини відпочинку він знову був готовий до подальших подвигів. Саме тому Марія не могла нарадуватися на нього.

  Був ранок. Сонячні промені пробиралися крізь шпаринку між завісами. Молода пара, після гарячої ночі, кохалася ще й зранку.

  Дарнлі, після другого разу, лежав поруч з Марією, поклавши голову на її плече. Марія замріяно пестила його золотаве, коротко підстрижене волосся. Дарнлі перевернувся на живіт і проникливо зазирнув їй в очі.

  - Моя королево, – лагідно промовив він. – Ви кохаєте мене?

  - Як нікого у світі, – відгукнулася Марія. – Ти робиш мене щасливою...

  - Тоді й ви теж можете щось зробити для мене...

  - Що ти хочеш? Ах, я знаю. Нового коня! Ти його отримаєш.

Генрі Дарнлі сумно зітхнув і відвернувся. 

  - Що з тобою? – стурбовано запитала Марія. – Ти вже не хочеш коня?

  - Кінь – це добре, але не достатньо... – він прикусив нижню губу. – Але я хочу більшого.

  - Скажи мені. Якщо це в моїх силах, я виконаю твоє прохання.

  - О! Це у ваших силах! – він підхопився і кілька разів стрибнув над нею.

  Його ноги з довгими ступнями приземлилися з обох боків Маріїного обличчя. Їй було страшно, що він зараз зашпортається у довгій нічній сорочці, яка мотилялася навколо його волохатих ніг, і впаде на неї. Але, водночас, її зачаровувало усе, що робив Дарнлі.

  Нарешті Дарнлі втомився стрибати. Захекавшись, він знову повалився на ліжко і наблизив своє розчервоніле обличчя до Маріїного.

  - Моя мати каже, що ви не любите мене, – жалібно промовив він.

  - Це не так! – запротестувала вона.

  - А якщо любите, то докажіть!

  - Як?

  - Зробіть мене королем Шотландії!

Зависла тиша. Марія напружилась.

  - Це тобі сказала твоя мати? – обережно запитала вона.

  - А що не так? – Дарнлі теж напружився. – Ваш попередній чоловік, король Франциск, був також і королем Шотландії.

  - То був рівний шлюб, – відповіла Марія. – Такий собі обмін коронами: я зробила Франсуа королем Шотландії, а він зробив мене королевою Франції.

  - Ось бачите. Моя мати має рацію. Король Франциск був для вас важливішим, ніж я...

  Лорд Дарнлі відвернувся. Марія не витримала. Обійняла чоловіка за плечі, притулилася обличчям до його спини і здригнулася від збудження. Їй, недолюбленій батьком і матір’ю, так хотілося зберегти своє несподіване кохання!

  - Мій перший шлюбний контракт влаштували мої дядечки, Гізи. А другий – склав мій брат, граф Морей. Я звикла довіряти йому. Джеймс запевнив, що зробив усе якнайкраще, щоб захистити мої права. Я буду королевою згідно власного права, а ти – принцем-консортом при мені.

  - А про мої права хто подбає? – заскиглив Дарнлі. – Мати каже, що наді мною всі сміються, бо я стою нижче від моєї законної жінки. Інші чоловіки, у схожих обставинах, отримували титул королів. Не треба далеко ходити за прикладом. Ви ж зустрічали при французському дворі Антуана Бурбона, герцога Вандомського. Він одружився з королевою Наварри і тепер усі кличуть його королем Наваррським. Хотілося б мені, щоб ви мене кохали так, як Жанна д’Альбре свого Антуана...

  - Я кохаю тебе! – заперечила Марія і простягнула до нього руки.

  - Не вірю.

  Дарнлі відвернувся і завмер у позі ображеної дитини. Голова ображено похилена, ноги підібгані, долоні затиснуті між колінами.  Марія бачила лише потилицю, вкриту світлим пушком. Стало лячно: а що, як вона настільки образила коханого Генрі, що він відтепер не захоче обіймати її??

  - Генрі?

 Марія торкнулася його плеча. Він зробир різкий рух, який означав: «Відчепись!» Марія зітхнула:  

  - Ну добре. Я подумаю.

Лише після цих слів Генрі Дарнлі повернувся до неї і перепитав:

  - Ви зробите мене королем Шотландії?

  - Я пораджуся з моїм братом, – відповіла Марія. – А тепер поцілуй мене і забудемо нашу сварку.

Дарнлі поцілував Марію, але неохоче.

  - Я піду. Хочу прогулятися на коні.

  - Я теж поїду з тобою. Звели запрягти двох коней.

  Дарнлі мотнув головою:

  - Я хочу побути на самоті.

  Марія посумнішала:

  - Ти сердишся на мене?