Розділ  56

У перші два тижні Марія була щасливою.

  А потім до Единбурга приїхала мама.

  Леді Маргарет Дуглас, у шлюбі – графиня Леннокс, нарешті змогла провідати сина. Королева Єлизавета несподівано випустила її з тюрми.

  Леді Маргарет була високою сухою п’ятидесятирічною жінкою з довгим обличчям, яке нагадувало кобилячу морду. Коли вона увійшла у залу, де на неї чекала королева Марія з молодим чоловіком, усі погляди звернулися на неї. Племінниця Генріха VIII, вона мала гордовиту поставу, розкішний одяг, розшитий золотом і дорогоцінними камінцями, і негарне обличчя. Марія навіть здивувалась: «Як у цієї жінки міг народитися такий красень?!»

  Поки вона дивувалася, Генрі Дарнлі скочив зі свого стільця, який стояв поруч з троном Марії, але на одну сходинку нижче, і підбіг до матері.

  - Як я радий бачити вас, матінко! – промовив він. – Сподіваюся, у Тауері до вас ставилися не дуже погано?

  - Мене ледве не замучили, – поскаржилася вона. – Не випускали гуляти у дворі, не давали їсти те, що я хотіла... Хоча, мушу признати, їжі було достатньо. З голоду я не помирала. Просто, мені більш до смаку їжа, до якої я звикла вдома. 

  Сухий, деренчливий голос поважної леді неприємно вражав співбесідників, але безпомилково пасував до її обличчя.

  Марія вирішила проявити люб’язність своїй свекрусі, яка водночас була її тітонькою. Маргарита Тюдор, англійська принцеса, прожила веселе життя. Від першого шлюбу вона народила короля Якова V, а від другого, лорда Арчибальда Дугласа, – цю саму Маргарет.

  - Люба тітонько! – промовила вона, підводячись і спускаючись з узвишшя, на якому стояв трон. – Рада бачити вас. Ви чудово виглядаєте.

  Марія ніколи в житті не бачила тітоньки Маргарет. Це була їхня перша зустріч.

  Жінки церемонно розцілувалися. Марія зблизька помітила дивну усмішку леді Маргарет. Тонкі губи, які ховалися між глибокими носогубними складками, скривилися майже по-зміїному.

  «Посмішка свекрухи!» – чомусь подумала Марія і згадала про Катерину Медичі. І відразу ж відігнала неприємні думки: «Ні! Мати мого милого Генрі не може бути такою, як флорентійська банкірка! Вона – справжня англійсько-шотландська леді!»

  - Вітаю, Ваша величносте, – леді Маргарет зробила вишуканий придворний реверанс. Не дуже низький, бо вона, через своє високе походження, звикла до пошани при англійському дворі.

  - Принесіть табурет для леді Дуглас, – розпорядилася Марія, повертаючись на трон.

  Леді Маргарет сіла на табурет без спинки, але з м’якою подушечкою на сидінні. Випрямила спину і озирнула придворних орлиним поглядом.

  Завелася звичайна придворна розмова, люб’язна та приємна, але обережна. Марія намагалася сподобатися свекрусі і показати усьому світу, що вона щаслива у шлюбі. А леді Маргарет вважала, що її золотий синочок заслужив усі ті привілеї, які зненацька впали йому на голову.

  Жінку неприємно вразив той факт, що крісло для її синочка стояло нижче від королевиного.

  Ввечері, після обіда, даного на честь батьків лорда Дарнлі, леді Маргарет нарешті опинилася наодинці з сином. Королева Марія відвела для свекрухи покої, у яких раніше жила Маргарита Тюдор. Вона так і сказала, змахнувши рукою і  вказавши на портрет королеви Маргарити, який висів над високим каміном:

  - Тут колись жила ваша матінка і моя бабуся. У ті часи, коли вона була королевою Шотландії.

  Леді Маргарет відповіла солодким тоном:

  - В Англії у нас були розкішніші покої.

На диво, Марія не образилась.

  - Розумію вас. Я теж жила у Франції посеред неймовірної краси і розкоші. На жаль, шотландці мають більш грубі звички. Мені доведеться багато попрацювати, щоб змінити це. Сподіваюся, люба тітонько, ви, з вашим вишуканим смаком, допоможете мені?

  Марія подивилася на розкішну сукню з чорного оксамита. Дорогоцінне каміння переливалося під світлом свічок і надавало вбранню багатого вигляду. Сухорляві щоки і велике підборіддя жінки тонуло у складках мереживного комірця неймовірної краси.  

  - З радістю, – кивнула вона.

  - Де ви купили таке гарне мереживо? – Марія торкнулася широкого комірця леді Маргарет.

  - У Лондоні. Там є чудові крамниці.

  - У нас навіть на вулиці Королівська миля не знайдеш такої краси, – похнюпилась Марія. – Доводиться виписувати з Франції і чекати місяцями. А мода, тим часом, не стоїть на місці...

  - О! Я замовлю для вас півдюжини таких комірців у Лондоні, – відповіла леді Маргарет.

  Генрі Дарнлі тим часом з розгону стрибнув на ліжко, призначене для матері. М’яка перина з гусячого пуху прийняла його в обійми. Він кілька разів підстрибнув, як мала дитина, і залишився лежати, розкинувши руки у боки.

  Леді Маргарет захоплено дивилася на сина. В її блакитних очах плескалося усе кохання світу.

  Марія теж не відводила очей від свого юного красеня. Щоб він не робив, які дурниці б не казав, усе їй було до вподоби.

  - Я залишу вас, щоб ви могли поговорити після довгої розлуки.