Розділ  49

  Час минав. Про смерть шевальє де Шателяра скоро забули. Придворні свята продовжувалися. Тільки тепер головним виконавцем забаганок королеви став Давид Річчіо. Тепер для Марії Стюарт грав на лютні і співав не французський красень, а негарний, хитрий італієць.

  Більше того, Річчіо став секретарем королеви. Уся переписка Марії Стюарт, як офіційна, так і потаємна, велася через нього. Він став улюбленцем Марії. Щось посередині між близьким другом і кімнатною собачкою. З кімнатки для прислуги на останньому поверсі він переселився у покої з трьох кімнат, які знаходилися недалеко від королівських. Вдягався розкішно, поводився гордовито. Коли Давід Річчіо проходив по переходах палацу, придворні кланялись йому. А він, гордо тримаючи завелику, як на його невисокий зріст, голову, впівока стежив за придворними і помічав тих, хто кланявся недостатньо низько.

  Нарешті настав час вінчання Джеймса Босвелла та Джейн Гордон.

  Перед весіллям Марія викликала Босвелла до себе.

  Вона сиділа під портретом своєї матері, Марії де Гіз. Босвелл відразу помітив, як вони схожі. Він скинув капелюх і низько вклонився, граційно відставивши ногу. Він був вдягнений в колет та штани з чорного оксамиту, розшитого срібними нитками так щільно, що одяг переливався під світлом свічок. Марія привітно усміхнулась.

  Дивно, у Франції, країні елегантної моди та вишуканих манер, Босвелл здавався їй по-шотландському грубим. Але тут він зненацька нагадав їй про Францію. І це було солодке відчуття.     

  - Вітаю, лорде Босвелле. Давно вас не бачила при дворі. Де ви були?

  - У моєму замку Ермітаж. Облаштовував його для сімейного життя.

  - Ермітаж... Дивна назва. Французською мовою це означає «місце самітника». Невже ви самітник, мілорде?

  - Цей замок мені подарувала покійна королева, ваша мати. Мабуть, це вона дала замку французську назву. А щодо самітництва... Будь-хто захоче стати самітником, лиш би не зустрічатися з нашими лордами. Вони схожі на хижих звірів. 

  Марія відвела очі. Так, вона це помітила. Але зараз мова йшла про інші речі.

  - Відсьогодні ваше життя зміниться. Не шкодуєте? – запитала вона.

  - Анітрохи, Ваша величносте. Я готовий до змін.

  - Мені коштувало зусиль умовити леді Джейн. Чим ви налякали її, мілорде?

  - Ваша величність таки умовила її. Це найголовніше, – уникнув прямої відповіді Босвелл.

  - Було важко. І не тільки через леді Джейн. Кілька священників відмовились вінчати вас. Здається, кілька років тому ви дали шлюбну обіцянку іншій жінці...

  «Анна Трондсен! Невже вона яким чином дісталася до королеви і поскаржилась?» – тьохнуло у грудях.

  Босвелл зовсім забув про Анну. Він навіть не знав, чи вона народила дитину. Що з нею, взагалі, сталося? Нова пристрасть убила всі спогади про стару.

  Але виявилося, що Марія Стюарт має на увазі його давнішу пригоду.

.. .Коли Босвелл був молодим та бідним, доля звела його з багатою вдовою, Джанет Бітон. Вона була тітонькою однієї з улюблених фрейлін королеви, Мері Бітон. Босвеллу ледве виповнилося двадцять років. Йому хотілося слави, грошей і жіночого кохання. Леді Джанет стрімко підходила до сорока років. Їй теж жадібно хотілося кохання і молодості, а гроші у неї були. Босвелл отримував від вдови дорогі подарунки і, знаджений її багатствами, зробив їй шлюбну пропозицію. Заручини були офіційними, при свідках, що накладало на Босвелла певні зобов’язання. У нього було два виходи: одружитися або розірвати заручини так само офіційно і при свідках. І виплатити ображеній нареченій чималенький штраф. Босвелл вибрав третій шлях: втекти до Франції, поступити там на військову службу і зробити вигляд, ніби він ніколи нічого не обіцяв леді Джанет Бітон. Та ще й хизувався своєю волелюбністю: мовляв, ніхто не зажене його у шлюб проти волі!

  Він добре знав, що, згідно закону, офіційні заручини прирівнюються до шлюбу. Навіть англійський королі Едуард IV мав проблеми через те, що заручився з однією жінкою, а потім одружився з іншою. Але, навіть знаючи це, Босвелл примудрився вдруге потрапити в одну і ту ж багнюку. Він офіційно обручився з Анною Трондсен, після чого втік і від неї!          

  - Ваша величносте, – вклонився Босвелл, тамуючи переляк. – Може, я й винен перед леді Бітон, але я ніколи не жив з нею. Наші заручини можна розірвати без шкоди для обох.

  - Чому ж ви цього не зробили, мілорде? – насмішкувато примружилась Марія. – Ну, добре. Я зробила це за вас. Ось лист від леді Джанет Бітон, у якому вона відмовляється від претензій. Вона вже знайшла, з ким одружитися.

Босвелл взяв листа і сховав за пазуху.

  - Я розумію її. Ви – справжній чоловік, – зітхнула королева. – А тепер йдіть до палацової каплиці. Священник та леді Джейн вже чекають на вас.

  - А ви, Ваша величносте, будете гостею на нашому вінчанні? – запитав Босвелл.

  - Ні. Я католичка і не можу буди присутньою на протестантському весіллі. Але не хвилюйтеся. Леді Джейн вже отримала від мене щедрий подарунок.

Лорд Босвелл вклонився і вийшов.

  Він так поспішав до каплиці, що кілька разів переходив на біг. Він стільки часу чекав на цю жінку, яка постійно вислизала з його пристрасних обіймів. І ось, нарешті, цієї ночі вона належатиме йому!