Розділ  46

  Шевальє де Шателяр зник ще до кінця свята. Він витримав зневажливі погляди шотландців, які, на його думку, не розуміли галантних жартів. Але не міг стерпіти ніжного погляду Марії, зверненого до інших чоловіків.

  Вона простягала руку іншим з таким чарівним кокетством, як і йому, Шателяру. А він так кохав її!

  Шателяр зачинився у своїй кімнаті і скинув жіночу сукню. Після корсета дихалося легше. Після вина шуміло у голові.

  Шателяр прислухався. Десь там за стінами ще шуміло свято. Марія там, прекрасна у чоловічому одязі, якій виставляв напоказ її струнку фігуру. Шателяр помічав, як гості дивилися на ноги королеви. А він не тільки дивився. Він торкався тих ніг. Ненароком, у танці. Вона навіть не помічала, а Шателяра кидало у жалений жар від тих доторків.

  Ось і зараз він затремтів від спогадів. Притулився обличчям до морозного вікна. Протер пальцем дірочку і визирнув надвір. Було видно сніг, сліди від підков та силует карети. Шателяр завмер, мріючи про Марію. Якби вони хоч раз залишилися наодинці! У кареті. Або тоді, на кораблі, коли королева милостиво дозволила йому поїхати у Шотландію. Наодинці він би зумів показати їй, наскільки сильне його кохання.

  Шателяр кинувся на ліжко і обійняв подушку. Уявив, що то – Марія. І що він насправді цілує та пестить її миле обличче. За кілька хвилин схаменувся і відкинув заслинявлену подушку. Прошепотів:

  - Ця жінка зводить мене з розуму. Я маю щось робити...

  Він мріяв про те, як підкорить її. Вже не він буде її покірним рабом, а вона належатиме йому. Бо він – чоловік, а вона – жінка.

  Він уявляв її погляд, ніжний та грайливий. Погляд справжньої жінки, який зачаровує чоловіків. Були хвилини, коли Марія дивилася на нього так, ніби була закохана. І він умлівав від того погляду. А потім він помічав, що і на інших чоловіків вона дивилася так.

  «Треба закінчити з непевністю, – вирішив він. – Або зараз, або ніколи!»

  Сьогодні був той самий, особливий день. Точніше - ніч. Марія з вірними фрейлінами знаходилася у залі. Служниці і покоївки або їли на кухні, або підглядали крізь шпаринки у дверях за перебігом свята. Або ж кокетують з лакеями та стражниками. У коридорах порожньо, як ніколи. Сьогодні особлива ніч. Святкують усі.

  Шателяр вдягнувся в чорне, щоб злитися з темрявою. Чорний колет, чорні штани, чорні панчохи, чорний плащ. І бліда пляма обличчя, облямований темним волоссям. Щоб залишитись непомітним, він вирішив прикривати обличчя плащем, як злодії у театральних виставах.

  Шателяр вислизнув у коридор. Обережно озирнувся. Прислухався. Здалеку долітали відголоски свята. Він знав дорогу до покоїв королеви, але у нічній темряві вона здавалася таємничою. Втім, він добрався до мети майже без проблем. Хіба що одного разу наступив на кицьку і до смерті злякався, коли вона чкурнула геть з диким нявчанням. Та ще кілька разів чув сміх охоронців, які, замість того, щоб нести службу, збиралися докупи, щоб перехилити кілька кружок пива. Бо свято Різдва Христового існує для всіх, а не тільки для багачів. У Франції таке нехтування службою було неприпустимим, але королівський палац у Единбурзі здавався великою шумною родиною. Тому охоронці і слуги дозволяли собі більше свободи, ніж у інших місцях.

  У покоях Марії палали натоплені каміни. Рудуваті полиски падали на меблі та підлогу. Шателяр обережно прокрався в опочивальню і забрався під велике ліжко з балдахіном.

  Він чекав довго. Навіть заснув. Прокинувся, коли Марія Стюарт увійшла в опочивальню в оточенні фрейлін та покоївок. Під неспішну розмову почався туалет королеви. Спочатку фрейліни зняли зі своєї господині усі коштовності, одна по одній. Потім перейшли до одягу. Турботливі руки фрейлін звільнили королеву від цупкого комірця, який підпирав щоки та підборіддя, наче млинове жорно. Потім відв’язали рукави та розстебнули тридцять дорогоцінних ґудзиків на колеті. Розпустили тугий корсет і Марія задоволено зітхнула.

  Шателяр під ліжком чув кожне слово, кожне шурхотіння одягу.

  Настала черга взуття і панчох. Марія сіла у крісло, якраз навпроти ліжка. Шателяр бачив її ноги. Фрейліни мали стати на коліна, щоб зняти з неї жовті черевички з блакитними стрічечками. Один черевик впав на килим, потім другий. Тук. Тук. Від цих звуків здригнулося серце Шателяра. Він вкусив себе за долоню, щоб не застогнати і не видати себе. Марія, сидячи на кріслі, витягнула ноги. О, ці прекрасні довгі ноги, з яких фрейліни вправно стягнули панчохи! Марія легенько засміялася і поворушила пальцями.

  Шателяр ледве стримувався, щоб не вилізти з-під ліжка і не накинутися на неї. Він раптом злякався, що фрейліни залишаться в опочивальні, щоб скласти компанію королеві. І тоді він помре від розпачу і нездійсненної надії.

  Але покоївки позбирали розкиданий одяг і тазик з водою, і вийшли. Фрейліни надягли на королеву довгу нічну сорочку і заходилися біля її волосся. Витягували шпильки, розчісували, заплели косу і надягли на Марію нічний чепчик. Усе це продовжувалося ще з півгодини. Нарешті вони вклали королеву у ліжко і теж вийшли.

  Настала тиша. Тільки тріщали дрова у каміні і десь далеко гавкали единбургзькі собаки. Одинока свічка горіла на нічному столику. Шателяр вичекав ще хвилин десять: може, фрейліни повернуться?

  Серце гучно калатало, руки тремтіли, на чолі виступив піт. Він наважився. Подумки прорахував до десяти і гнучким вужем вибрався з-під ліжка.