Розділ  45

  Голірудський палац сяяв тисячею факелів. Грубі шотландські лорди та їхні дружини з’їзджалися на королівське свято. У прямокутному дворі було повно коней та карет.

  Зачудовані гості вступали у палац. Знайомі зали та галереї  здавалися невпізнанними. Там, де за часів королів Якова IV та Якова V висіла зброя, тепер стояли мармурові статуї та висіли картини, перед якими чоловіки завмирали з роззявленими ротами, а жінки смикали їх за рукави і змушували відійти.

  У великій залі палали сотні свічок, а каміни були натоплені так щедро, що чоловіки спітніли у міхових плащах, накинутих поверх колетів, а жінки обмахувалися віялами не тільки для кокетства, а й по необхідності.

  Гості розсілися на стільцях, які рядами стояли перед розкішною завісою. Вони вже знали, що на них чекає вистава у французському стилі. Слуги розносили гостям небачені у Шотландії закуски: шматочки вепрячого м’яса, приготовані у вині, смажену спаржу, паштет з гусячої печінки, цукати та марципани, які мали форму замкових башт.

  Слуги носили на грудях потрійний герб: Шотландії, Франції та Англії. Денця порцелянових тарілок теж були розмальовані цими гербами. Марія Стюарт нагадувала підданим, що вона не відмовлялася від претензій на англійську корону.

  Закуски та вино з корицею та перцем розпалили гостей ще сильніше. Вони розмовляли голосніше і нетерпляче озиралися. Ніжна музика, яка доносилася з галереї, влаштованої позаду стільців, стала голоснішою, напруженішою. Давід Річчіо тримав біля плеча скрипку. Його негарне обличчя змінювалося щохвилинно: від однієї гримаси до іншої, ще виразнішої. Його смичок танцював на струнах, забираючись вище і вище. Від тієї музики хотілося забути про пристойність і піти у дикий танок.

  Музика зачаровувала і готувала публіку до чогось незвичайного. І незвичайне сталося. Двоє слуг відвели завісу, і перед очима глядачів постала пара, чоловік та жінка. Вони трималися за руки і, коли музики заграли вольту, почали танцювати. Їхні рухи були вишуканими та граційними, але щось дивне було у тому танці, у тій парі.

  Жінка, вбрана у рожеву сукню, щедро прикрашену перлинами та золотим гаптуванням, була бородатою! На широкому мережаному комірці, накрохмаленому та зібраному складки, лежала випещена борідка. І дві сережки з грушовидними перлинами на кінцям колихалися у проколотих вухах чоловіка.

  Хто знав шевальє де Шателяра, а таких у залі було чимало, упізнали його в граційній танцівниці. Провінційним суровим лордам це здалося справжнім скандалом.

  Але кавалер «пані» де Шателяр виявився ще скандальнішим.

  Високий та стрункий, танцівник був вбраний у білий колет, гаптований срібними квітами та короткі штани з прорізами, крізь які було видно фіолотевий шовк. З під білого оксамитового берета з фіолетовим пером вибивалося довге каштанове волосся, забране на потилиці у товстий вузол. Довгі ноги у світло-сірих панчохах були наче вирізьблені з мармуру. А обличчя...

  Глядачі втратили мову, коли упізнали у зграбному юнаку свою королеву, Марію Стюарт!

  Марія, нащадок шотландських королів, вдяглася у чоловіче вбрання задля того, щоб розважати глядачів! І усі можуть бачити її ноги. Нечуваний сором!!!

  Звісно, ноги були гарні. Так і хотілося милуватися ними. Але усім відомо, що то за жінки, які виставляють свої ноги напоказ.  

  А поруч із королевою витанцьовувало оте дивне створіння – чоловік, перевбраний жінкою. Тобто, донька Якова П’ятого, про чоловічу силу якого у Шотландії ходили легенди, набралася у Франції справжніх содомських манер та ще й привезла їх у рідне королівство! Суровим лордам це здалося таким гріхом, що хоч зараз на вогнище. Багато хто з них подумав: «Правду каже проповідник Джон Нокс!»

  Чверть години тривала вистава. Чверть години лорди похмуро дивилися на той сором і змушували себе чемно посміхатися.

  А потім королева і Шателяр припинили танець. Їх змінили інші танцівники. А Марія Стюарт, не перевлягаючись, у чоловічому вбранні вийшла до зали і сіла у крісло з високою спинкою, приготоване для неї. Вона закинула ногу за ногу і, тримаючи у руці келих з золотистим вином, коментувала:

  - Ах, у прекрасній Франції усі придворні свята були такими веселими.

  Фрейліни, які звикли до французських свят, раділи. Шотландці мовчали.

  Свято закінчилося о другій після опівночі. Були фейєрверки, які змусили гостей роззявити роти, бо стільки різнобарвних вогнів ще не злітало у темне шотландське небо. Були наїдки та напої, які залишали у роті непозбувний присмак. Була прощальна пісня, яку написав сам Давід Річчіо. З кожним новим куплетом лакеї задмухували свічки. З останньою нотою догоріла остання свічка. Це був знак, що свято закінчилося і гостям час розходитися.