Розділ  43

  Час минав. Марія потроху звикала до Шотландії. Вона влаштувала у Голірудському палаці двір, майже такий вишуканий та елегантний, як у Франції. Шевальє де Шателяр займав при цьому дворі важливе місце. Він складав мадригали на честь повелительки, грав на лютні і особисто прослуховував музикантів та співаків для королівського оркестру.

  Нарешті прибув корабель з меблями, скатертинами, покривалами, картинами та посудом.  Дуже скоро Марія почала влаштовувати свята, центром яких була вона сама.

  Влаштовувати свята було веселіше, ніж читати державні документи, які Джеймс Стюарт приносив їй на підпис. Іноді Марія навіть не розуміла, чого від неї чекають і повністю передовірила державні справи єдинокровному брату. Джеймс Стюарт і без того був не бідний по шотладським міркам. Їхній спільний батько, король Яків або Джеймс V, подбав про Маргарет Ерскін та її дітей. Джеймс Стюарт мав гроші та маєтки. А Марія після повернення дала йому почесний титул: граф Морей. Відтепер при дворі його називали тільки так. Бо Стюартів у Шотландії було багато, а граф Морей – тільки він!

  Він перестав бути лордом-регентом, бо Марія вже була повнолітньою і могла правити власноруч. Але, поки королева співала та танцювала, повна влада зосередилась в його випещених, але міцних руках.

  Марія постійно радилась з графом Мореєм. Вона щиро хотіла, щоб її брат, єдиний родич у цій холодній країні, захищав її, як це робили у Франції дядечки Гізи. Граф Морей терпляче вислуховував її і давав поради, бо дбав про Шотландію і про те, щоб залишатися при владі якомога довше. Але з кожним запитання Марії він тамував у грудях холодну лють. Вона здавалася йому занадто легковажною. Він вважав, що доля повелася з ним несправдливо: Марія, для якої корона – іграшка, стала законною королевою, а він, Джеймс Стюарт, природжений правитель, ніколи не стане королем, бо він – жалюгідний байстрюк.   

  Марія сиділа перед вікном і гаптувала подушку, коли граф Морей приніс на підпис чергові документи.

  - Про що це? – запитала вона, відкладаючи гаптування.

  - Нічого особливого, не забивайте голову. Кілька розпоряджень про порядок у палаці, – недбало відповів він.

  Морей посунув різнокольорові нитки на край столика для рукоділля. Поклав папери на звільнене місце і м’яко сказав:

  - Підпишіть. Ось тут і тут...

  Він метнувся за чорнильницею, яка стояла в іншому кутку королівських покоїв. На письмовому столі королеви Марії були розкладені папери. Морей скосив погляд: про що вона пише? І полегшено видихнув: вірші. Просто вірші. Якісь легковажні вірші.

  Марія підписала, де їй було вказано і перевела погляд на Морея:

  - Я хочу порадитися з вами, брате, про одну важливу справу...

  - Кажіть, – складка між його бровами стала виразнішою.

  - Минув рік з дня смерті короля Франциска. Час мені подумати про новий шлюб.

Морей кивнув:

  - Шотландії потрібен спадкоємець корони. Але не кожен може стати чоловіком королеви. Це – велика честь. Ми підберемо для вас гідного чоловіка, Ваша величносте.

  - Я б хотіла брати участь у підборі, – відповіла вона.

  - Так, звісно, – чемно відповів граф Морей. – У вас вже є хтось на думці?

  - Так, – Марія уважно роздивлялася гаптування, щоб прикинутися байдужою. – Ще у Франції до мене приходили посли з розмовами про можливий шлюб. Король Швеції, король Данії і...

  Голос затремтів і вона замовкла, щоб не видати хвилювання.

  - І?.. – перепитав Морей.

  - Дон Карлос.

  - Син короля Іспанії?

  - Вас щось дивує, брате?

  - Він – шалений католик! Як і його батько. Як уся їхня країна!

  - Я теж католичка, не забувайте, – образилась вона.

  - Ви – не шалена. Так само як і я – не шалений протестант. Ми обидва розуміємо, наскільки важлива толерантність.

  - Ви проти мого шлюбу? – Марія запитально підвела брови.

  - Та ні. Союз з Іспанією може бути вигідним. Вони, як і ми, теж вороги Англії. Аби тільки не тягнули до нас свою Інквізицію...

  - Тоді нема про що говорити, – відповіла Марія.

  - Дійсно, нема, – погодився граф Морей. – Адже офіційного сватання так і не було.

  - Буде, – загадково посміхнулася Марія.

  Протягом наступних кількох місяців її повністю захопила ідея про іспанський шлюб. Вона щотижня писала листи до короля Філіппа ІІ, де не натякала відкрито на можливий шлюб, бо жінці це соромно. Але так розсипалася у компліментах у бік дона Карлоса, що не залишалося жодного сумніву.

  Філіпп Іспанський відповідав обережно. Не відштовхував потенційну невістку, але й не обіцяв нічого. Марія, яка встигла зануритися по самісіньські вуха у шлюбні мрії, не помічала цього. Вона навіть почала вивчати іспанську мову.

  Втім, перебуваючи у рожевих мріях, Марія Стюарт не забувала про дійсність. Вона вирішила призначити день весілля своєї улюбленої фрейліни Джейн Гордон з Джеймсом Гепберном, четвертим графом Босвеллом.