Розділ  41

  Подорож тривала близько десяти днів. Іноді вітер змінював напрямок, і тоді корабель ледве просувався. Одного разу вони помітили англійські військові суда. Довелося відійти подалі від берега. Марія хвилювалася, коли побачила ті кораблі. Але у тому хвилюванні була якась гордість. Вона думала, що ті кораблі полювали саме на неї, але вона вислизнула з їхніх рук.

  Частина Франції, все ж таки, залишилась при ній. Шевальє де Шателар висушився, звик до качки, обжився на кораблі і примудрився десь знайти лютню, на якій награвав чарівні французькі пісні. Марія приходила слухати його в оточенні фрейлін.

  Шевальє умлівав, коли погляд королевиних очей зупинявся на ньому. Йому здавалося, ніби він зайняв своє місце у серці Марії. А насправді вона, слухаючи його пісні, згадувала про прекрасну Францію.

  19 серпня 1561 року корабель увійшов у гавань Лейта.

  Було холодно. Мрячило. Хвилі мали неприємний сірий колір. Марія вдягнулась як вдова короля Франції – у розкішну білу сукню з мереживним комірцем до довгим поясом з тисячі перлин. Але даремно вона вдивлялася, шукаючи на пристані делегацію шотландських лордів. Її ніхто не зустрічав. Тільки кілька рибацьких човнів поверталися додому з ранковим виловом. По пірсу гуляли зграйки матросів, чекаючи найму на корабель. А трохи подалі прачки прали одяг у холодному морі.

  Марія, нервово вчепившись руками у поручні, виглядала хоч когось, вбраного, як дворянин. Але корабель вже пристав до пірса, а ніхто так і не з’явився.

  Лорд Босвелл спробував знайти вихід. Він сказав:

  - Ваша Величносте, не лякайтеся. Просто ми прибули раніше, ніж на нас чекали. Коли ваші піддані побачать вас, то відразу ж збереться величезний натовп з квітами та привітаннями.

  - Ви радите мені почекати на кораблі? – Марія запитально вигнула брови.

  - Було б непогано... – почав він.

Але королева відразу ж перебила:

  - Я не хочу. Мене вже нудить від постійного колихання на воді! – і усміхнулася капризно та чарівно.

  - Не хвилюйтеся. Я влаштую все, – пообіцяв Босвелл.

  Він зійшов на берег у піднесеному настрої. Повернувся через три години, похмурий та мовчазний. Виявилося, що почт не прибув, покої для королеви та її людей не підготовані, коней немає. Про що він і доповів Марії Стюарт.

  - Ось як зустрічає мене Шотландія... – гірко посміхнулася вона.

  - Я знайшов місце, де ви можете провести ніч. А я тим часом подбаю про достойну зустріч, – відповів Босвелл.

  - Що за місце? – запитала королева.

  - Будинок одного негоціянта, який здає кімнати.

Марія страждально закотила очі:

  - Я була хазяйкою у Луврі, Фонтенбло, Венсенні та інших королівських замках! А тепер мені пропонують брудний постоялий двір...

  - Там трохи краще, ніж на постоялому дворі, – запевнив Босвелл.

  - Ну що ж, здається у мене немає вибору, – невесело усміхнулася Марія.

  Вона зійшла на берег по трапу, від якого тхнуло водоростями і солоною водою. Босвелл звелів, щоб з корабля дали гарматні постріли. Так було урочистіше.

  Матроси, рибалки та бродячі торговці, зачувши постріли, збіглися на пристань. Вони зачудовано дивилися на розкішко вдягнених жінок та кавалерів, які спускалися з корабля. Попереду – висока дівчина у білій сукні з покривалом, яке майоріло на вітрі. На тлі загрозливо хмарного неба та темно-сірого моря її сукня здавалася надмірно білою і сліпила очі. Такого видовища давно не бачили в Лейті. 

  - Хто це? – перемовлялися чоловіки.

  - Це наша королева Марія, – відповідали корабельні матроси, навчені Босвеллом.

  - Оце так! А звідки вона взялася? – дивувалися місцеві, які за стільки років звикли до того, що королева завжди відсутня.

  - Приїхала з Франції, бо її чоловік, тамтешній король, помер.

  - То вона приїхала у Шотландію за новим чоловіком? – реготали жартівники.

  Втім, коли королева проходила повз грубих чоловіків, вони знімали капелюхи.

  Опинившись на березі, Марія сумно дивилася на брудні вулиці, пошарпані будинки і порівнювала усе це з прекрасними замками та палацами Франції. Там – синє небо, квіти, придворні свята, музика та поети, які оспівували її красу. А тут – дощ, мряка, люди, які байдуже дивилися, як вона проходить повз них, і свині, які ліниво плескалися у калюжі, яка трапилась на дорозі. Звісно, і у Франції теж були свині і дощі. Але навіть французський бруд ввижався Марії у рожевому світлі. А сувору шотландську красу вона не помічала.

  До будинку негоціянта довелося йти пішки. Другий корабель, якій перевозив речі королеви – меблі, посуд, карети, коней – відстав. Марія боялася, що він потрапив у руки англійцям.

  У будинку їй відвели найкращу кімнату, яка відразу здалася королеві негарною та незатишною. Фрейліни приводили кімнату до ладу, постелили нову скатертину на стіл і ковдру – на ліжко. Марія стояла спиною до їхніх клопотань і дивилася у вікно, по якому стікали краплі дощу.

  Вона думала: «Босвелл... Він тримається так, начебто між нами нічого не сталося. А я не можу забути, як затремтіли коліна, коли він обхопив мене сильними руками. Я пам’ятаю візерунок синіх жил на його руках, кісточку на зап’ясті і густі темні волоски... Як добре, що він послухався мене і став вірним лицарем. А що мені робити з жаром у моєму тілі? Мені доконче треба чоловіка. Іноземного короля, володаря країни, такої ж прекрасної, як і Франція. Щоб він забрав мене з цієї жахливої Шотландії!»