Розділ  40

  Вранці Марія прокинулась від холодних морських крапель, які впали на її обличчя. Вона не відразу пригадала, де вона і чому над головою, крізь дірку у самородному балдахіні видно вітрила і чути скиглення чайок. Так завжди буває, коли прокидаєшся на новому місці: спочатку – дивне відчуття, потім – прийняття нової реальності.  

   У наступну мить Марія Стюарт пригадала, що учора була змушена покинути Францію.

  Вона підхопилася з ліжка. Повітря було вологим та прохолодним – морським. За кормою, у сіро-блакитному тумані вгадувався берег.

  - Прощай, мила Франція, – вкотре прошепотіла Марія.

  Закутана у вовняну ковдру, яка захищала від морської прохолоди, вона злегка тремтіла. Босвеллу доповіли, що королева прокинулась, і він поспішив до неї на корму. 

  - Ваша Величносте, я до ваших послуг, – вклонився він. – Як ви спали?

  - Погано, – поскаржилась Марія. – Прокидалася кожні пів години.

  - Тоді вам краще пройти в каюту і відпочити. Все одно, Франції вже не видно. Але про неї завжди можна поговорити. Я теж за останні роки полюбив прекрасну Францію.

  Марія подивилася на нього з цікавістю.

  - Тоді проведіть мене у каюту, мілорде.

  Босвелл чемно запропонував їй руку. Марія Стюарт оперлася на підставлену руку так, наче на плечах у неї була королівська мантія, а не проста ковдра.

  У каюті було сухо та тепло. Марія відчула що стомилася і прилягла на ліжко, намертво прикручене до стіни. Вірні фрейліни дбайливо обклали її подушками.

  - Вийдіть. Залиште мене з лордом-адміралом. Я хочу поговорити з ним про політичні справи.

Фрейліни вийшли. Марія залишилися налдинці з Босвеллом.

  - Ви хочете поговорити про Францію? – запитав лорд Джеймс, стоячи біля дверей.

  - Ні. Про Шотландію, – сумно усміхнулася Марія.

  - Про Шотландію? – здивувався він.

  - Так. Це – моя країна. Але я зовсім не пам’ятаю її. Я виросла у Франції. Мене навчили розмовляти шотландською і англійською. Я навіть можу сказати кілька простих фраз гаельською – мовою шотландського високогір’я. Але рідна моя мова – французська, найприємніша для моїх вух.

  - Розумію, – тактично відповів Босвелл.

  - Що чекає на мене у Шотландії? – Марія зітхнула і подивилася на Босвелла.

Це було не риторичне питання. Вона явно чекала відповіді.

  - Шотландія – не така вишукана та люб’язна, як Франція. Вона – груба та сувора. Але вона – справжня і щира! – відповів лорд Джеймс.

  - Ви мене лякаєте...

  Марія відвернулася до стіни і розплакалася. Вона так довго тримала себе у руках, усміхалася, робила вигляд, що не страждає. Бо ж королеви не плачуть! Зате тепер, у напівтемній каюті, наодинці з чоловіком, який був вірним слугою покійної матері, її наче прорвало. І вся напруга полилася назовні.

  Босвелл розгубився.

  - Може, ви хочете випити, Ваша Величносте? Зараз я наллю вам вина...

  Вина у адміральській каюті не знайшлося. Зате було віскі. Босвелл вирішив, що так навіть краще, і налив Марії повний келих. Вона випила і закашлялася.

  - Зараз вам стане добре, – пообіцяв Босвелл.

  - Випийте зі мною, – попросила королева.

  Босвелл налив і собі. Звичним жестом перехилив келих і напій потік у його горлянку.

  - Розкажіть мені про лордів. Особливо – про мого брата. Він кілька разів приїздив у Францію, але все одно залишився для мене чужою людиною.

  - Лорд Стюарт розумний і хитрий. Йому можна довірити управління країною, але... йому самому не варто довіряти!

  - А кому можна довіряти? – вирвалось у неї.

  - Я ніколи не зраджу мою королеву, – щиро запевнив Босвелл.

  Від випитого віскі голова йшла обертом. Пусті келихи і напівпорожня пляшка стояли на столику, який теж був прикручений до стіни. Марія хотіла підвестися, але корабель похитнувся на хвилях, і разом з кораблем похитнулася і вона. Босвелл кинувся до королеви, щоб підтримати. І вона майже впала в його обійми.

  Від Босвелла пахло отим духом, який звуть чоловічим: випитим віскі, потом, кіньми та собаками. А поверх усього цього – дорогі паризькі парфуми з мускусом та лимоном. Марія відчула дивний потяг, наче вперше поруч з нею був справжній чоловік, про якого вона мріяла ночами.

  У Босвелла шалено калатало серце. Він так давно не обіймав жінку, що на якусь мить забув, що перед ним королева. Та ще й випите віскі зробило з нього сміливця та нахабу.

  Він відчайдушно притиснувся губами до рота Марії.

  Вона здригнулася. Було дивно відчувати доторк вусів та бороди. Адже Франсуа, єдиний чоловік, який цілував її, мав ніжну дитячу шкіру, яка ще не потребувала бритви. І захотілося віддатися цим сильним губам, які цілували майже до болю. І цим рукам, які безладно рухалися по її талії та спині.   

  Босвелл теж умлівав. У нього давно не було жінки. А Марія була такою юною і гарненькою.