Розділ  32

  Біль трохи погамували бальзамом, від якого погано тхнуло і який приніс місцевий лікар з Блуа. За Амбруазом Паре послали гінця, але славетний лікар не встиг прибути, бо шлях від Парижа до Блуа – неблизький.

  Але вночі король Франциск розбудив увесь замок гучним криком. На той крик збіглися усі придворні, але лише деяким був дозволений вхід до королівських покоїв.

  Придворні, що товклися у передпокої, розступилися перед королевою-матір’ю, яка теж прийшла провідати сина. Катерина Медичі була вдягнена в звичну чорну сукню. Чи то вона ще не лягала спати, чи то спала одягненою. З суворим заклопотаним обличчям вона увійшла в королівську опочивальню.

  Там вона побачила сина. Той лежав на подушці хворим вухом догори і стогнав від болю. Марія Стюарт сиділа поруч і тримала його за руку. Лікар у чорному одязі і цупкому береті, який закривав вуха, схилився над королем і капав йому в вухо якусь мікстуру, від якої огидно пахло.

  Коли мікстура проникла усередину, Франциск смикнувся і завищав:

  - Боляче!

Марія ледве втримала його.

  - Що ви робите з моїм сином?! – грізно запитала королева-мати.

  Провінційний лікар здригнувся. Його руки затремтіли. Він злякано похилився перед Катериною Медичі. Пригадалася плітка, яку розповідали про стару королеву. Люди казали, нібито вона носить на поясі невеликі сап’янові піхви, в яких ховає гостро наточений ніж. Може, то була неправда, бо люди часто прибрехують про тих, кого ненавидять, або про тих, кому просто заздрять. Але погляд Катерини Медичі був гострим та пронизливим, як отой міфічний ніж.

  - Ваша величносте, я приніс для короля найкращі ліки, готувати які мене навчив мій батько, який теж був лікарем, вельми шанованим в Амбуазі. А він, у свою чергу, навчився від свого батька. А той...

  - З чого зроблені ліки? – безцеремонно перервала його королева-мати.

  - З шалфею, ромашки, меду, розтопленого собачого жиру... – старанно перераховував провінційний ескулап. – А ще – з особливих інгредієнтів, секрет яких передається в моїй родині з покоління в покоління.

  - Що то за інгредієнти? – поцікавилася Катерина.

  - Екстракт з курячого мозку, висушених жаб’ячих нутрощів та котячих тестикулів, – доповів лікар.

  Марії Стюарт стало погано від переліку тих інгредієнтів. А Катерина замислилась. Їй, палкій прихильниці астрологів та алхіміків, такий рецепт здався дуже дієвим. Вона обдарувала лікаря усмішкою:

  - Продовжуйте, метре.

І той знову схилився над королем.

  Він нової порції пекельних медикаментів Франциску стало ще гірше. Він кричав, виривався, намагався витрусити з вуха оту болючу мікстуру, від якої пекло у вусі так, ніби туди плеснули кислоти. Марія не могла його втримати. Довелося покликати на допомогу двох міцних дворян з тих, хто юрмився у передпокої. Вони тримали короля за руки і за ноги, а він звивався в їхніх руках, як вуж, і кричав:

  - Ні! Не хочу!

  - Ваша величносте, – вмовляв лікар, – ви повинні перетерпіти. Від медикаментів часто буває боляче, коли вони починають діяти. Але потім біль минає.

  - Не будьте дитиною, сину мій! – примовляла Катерина Медичі. – Ви ж король! Терпіть. Скоро мине.

  Окрім мікстури, налитої у вухо, лікар дав королю сильне снодійне. Франциск заснув. Марія Стюарт нарешті змогла поправити волосся і поправити на грудях халат, у вирізі якого виднілися мережива нічної сорочки, на які тайкома задивлялися дворяни, що тримали Франциска.

  - Дякую, метре, – звернулася вона до лікаря. – Ми чекаємо на вас завтра вранці. А зараз королю треба відпочити. Та й мені також.

  Лікар слухняно зник, забравши з собою свою страшну та загадкову скриню, від якої тхнуло сумішшю гірких, кислих, п’янких та солодких ліків. На всяк випадок він залишив на столі свою чудодійну мікстуру, зроблену з сумнівних інгредієнтів.

  Марія чекала, що Катерина Медичі теж зникне, услід за лікарем та дворянами. Але королева-мати, перед тим, як покинути опочивальню, підійшла впритул до невістки і запитала:   

  - Що ви зробили з моїм нещасним сином? Я віддала його у ваші руки цілком здоровим!

  Скрушно похитала головою, театрально закотила очі, зітхнула і почалапала геть. Марія не встигла відповісти. Але то було одне з тих питань, на яке не очікують відповіді.

  Наступного дня прибув знаменитий Амбруаз Паре. Він оглянув короля, понюхав склянку з водою і похитав головою. А потім прийнявся за лікування.

  Королю потроху ставало краще. Прийшла весна, приносячі з собою тепло, сонце та свіже повітря, наскрізь пропахле квітучими деревами та молодим листям. Крісло Франциска ставили перед розчахнутим вікном. Юний король годинами сидів у кріслі, вкритий ковдрою, з подушкою під попереком і плетеною шапкою на голові. Та смішна шапка захищала його вуха від найменших коливань повітря.

  Марія була поруч з чоловіком. Так її виховали. Дружина короля має дбати про нього, хоч вона й сама – королева. Такий її священний обов’язок. Звісно, найбруднішу роботу виконували слуги. Покоївка підносила королеві таз з теплою водою та полотняну серветку. А вже сама Марія своїми пещеними ручками відчищала вологою серветкою гній, який періодично збирався у хворому вусі короля.