Розділ  30

  Звістку про протестанську змову приніс кардинал Лотарінгзький, один з дядечків Марії Стюарт.

  Королівська родина тоді жила у замку Блуа. Невеликий, але розкішний і затишний замок у спокійному, провінційному місті. Повна протилежність величезному Лувру у багатолюдному Парижі. Протягом останніх десятиліть королівська родина віддавала перевагу таким провінційним містам і віддаленим замкам. Таке життя здавалося монархам безпечнішим та приємнішим.

  І ось у такий спокійний замок увірвався кардинал Лотарінгзький. Безперешкодно (бо хто наважиться зупинити рідного дядька королеви?) дістався до короля і королеви і заволав:

  - Небезпека, Ваші величності! Ваші піддані бажають вбити вас!

  Король Франциск ІІ та королева Марія в оточенні кількох вірних підданих саме грали в гольф – гру, яка зародилася на Британських островах. Марія саме навчала юного чоловіка, як влучити клюшкою по невеличкому м’ячу.

  - У нас в Шотландії, – сміючись, пояснювала вона, – селяни ось так заганяли камінці у кролячі нори. А потім це стало грою і розвагою навіть для лордів.

  -  А навіщо заганяти каміння у кролячі нори? – прицілюючись, запитав юний король.

Марія легковажно потисла плечима:

  -  Не знаю. Може, щоб ловити кролів. А може, щоб тварини не вилазили з нір і не їли посіви.

  Вона озирнулася у пошуках шотландців, які могли б краще пояснити їй традиції рідної країни. Але в її оточенні не знайшлося жодного шотландця. Марія побачила лише шевальє де Шателяра, який віднедавна не відходив від королеви і завжди дивився на неї очима відданого собаки, готового на будь-що заради того, щоб хазяйка попестила-потріпала його за вухами та кинула палку, яку можна принести у зубах, не забуваючи радісно тріпотіти хвостиком. Правда, зараз замість палки в зубах Шателяр тримав у руках клюшки різної форми, які носив за Марією. Вона поясняла королю та іншим глядачам, яку клюшку використовувати для різних ударів, а Франциск все ніяк не міг збагнути, навіщо їх так багато.

  І ось у цю мирну ідилію увірвався кардинал з вигуками про смерть.

  Франциск, і без того хворобливий, ІІ став блідим, як привид. У свої шістнадцять років він здавався підлітком, майже дитиною. Він і досі не міг звикнути до королівського титулу, і у душі не перестав бути дофіном Франсуа, за якого усе вирішують старші. Руки хлопця затремтіли і клюшка впала на землю.        

  - Мене хочуть вбити?.. – пролопотів він, притискаючись до Марії.

Марія Стюарт теж перелякалася.

  - Що ви таке кажете, дядечку?! – запитала дівчина, підтримуючи чоловіка, який навалився на її плече, неначе велика м’яка іграшка, пошита з різнокольорових ганчірок.

Франциск був таким слабким, що Марії доводилося бути сильною за двох.

  - Протестантські дворяни влаштували змову, про яку випадково стало відомо мені. І я відразу ж з’явився перед моїм королем, щоб попередити його, – пояснив кардинал, дивлячись на племінницю.

  - Що вам стало відомо? Скільки їх? Де вони? Чого вимагають? – запитала Марія.

А Франциск тим часом продовжував скиглити:

  - Мої піддані хочуть мене вбити!..

  - То не просто піддані. То – протестанти. Тобто – єретики, – терпляче пояснював кардинал. – Вони не побоялися піти проти Бога і католицької Церкви. Для них немає нічого святого. Ось вони і проти короля теж збунтувалися.

  Король Франциск хотів щось сказати, але спромігся лише кілька разів відкрити і закрити рота. Беззвучно, наче велетенська риба, які витягнули на берег. Злякані очі монарха теж стали круглими, як у риби.

  Вичекавши хвилину, але так і не дочекавшись відповіді, кардинал Лотарінгзький знову повернувся до королеви Марії продовжив пояснення іншим, діловим тоном: 

  - Змовників багато. Тисячі півтори. А може, й дві. І щогодинно під’їжджають інші вершники. Вони гуртуються на фермах та невеличких дворянських маєтках на околицях Блуа. Чекають на знак, щоб напасти на королівський замок і захопити короля.

  - Навіщо? – запитала Марія. Губи стали сухими і ледве слухалися її. А в голові неначе стукотів важкий ковальський молот: «Небезпека! Небезпека!»

  - Щоб змусити Його величність робити те, що потрібно їм. Щоб правити Францією від імені короля. Щоб зробити нашу країну протестанською.

Кардинал аж задихався від хвилювання.

  Франциск ІІ налякався до смерті. Подумки він вже бачив себе у пазурях клятих протестантів. Лише бог відає, що ті огидні єретики можуть зробити з ним... І тут, наче з неба, прийшло спасіння. До короля наблизився герцог де Гіз, ще один дядечко Марії Стюарт і старший брат кардинала Лотарінгзького. Герцог був вбраний у колет та штани-бочечки зі світло-сірого оксамиту, щедро гаптовані срібними нитками. Юному наляканому королю він здався ангелом-рятівником. А біле перо на береті герцога вигнулося півколом над його головою, наче німб.

  Герцог де Гіз став перед королем на одне коліно і простягнув йому свою важку шпагу.

  - Ваша величносте! Клянуся, що захищатиму вас цією зброєю до останньої краплі крові. Хто б вам не загрожував: чи то єретики, чи то магометани, чи то сам Сатана – повелитель пекла.