Розділ 27

  Світанок ледь займався, коли корабель увійшов до гирла Сени. Босвелл, загорнувшись у теплий плащ, вийшов на палубу. Напередодні він попрощався з Анною Трондсен. Прощання вийшло неласкавим. Він мимоволі сердився на Анну, вважаючи її винною у затримці, через яку Босвелл не зміг стримати клятву, дану покійній королеві-матері. Намагаючись не дивитись у заплакані очі нареченої, лорд Джеймс оголосив, що негайно вирушає до Франції, а їй слід чекати тут, у Фландрії. Коли ж він облаштується як належить людині сімейній, то покличе її до себе. Покірний кивок Анни, швидкий сухий поцілунок Босвелла – і ось уже залишилося позаду прибережне фламандське містечко та будинок на морському березі.

  Образ Анни Трондсен потьмянів у пам'яті Босвелла, коли корабель пройшов масивні сірі вежі Кале, на найвищій з яких з недавніх пір майорів прапор короля Франції, який змінив англійський прапор. Поблизу французької землі він не міг не згадати француженок, основна краса яких полягала у легковажному кокетстві, мрійливості та веселості. Анна, занадто земна, не могла змагатися з дамами, чиї талії, затягнуті в неправдоподібно вузькі корсети, вражали об’ємом.

  Річка по-зміїному вихляла між пагорбами. Вже розвиднілось, і з молочного туману повільно сунула темна громада собору. Ще не Париж. Руан. До Парижа плисти та плисти. Є час приготуватись до зустрічі з королевою Марією Стюарт.

  Босвелл пам'ятав Марію майже дівчинкою, яка гралася у Луврському подвір’ї. Тоді її безтурботна поведінка дратувала його, здавалася йому не гідною королеви. Тепер все має змінитись. Марії Стюарт уже сімнадцять років. За минулий час вона стала королевою Франції і втратила матір. Таких важливих подій достатньо, щоб подорослішати і прийняти на себе тягар влади. Та й Босвелл уже не безвідповідальний вояка, а адмірал. Їхні стосунки неодмінно мають піднятися на новий рівень, – так думав він, поки корабель віз його до Парижа.

***

  Королева Марія прийняла Босвелла у галереї замку Фонтенбло. Там вона та юний король Франциск II проводили дні жалоби.

  Чарівний замок, збудований королем Франциском I, був затишним і розкішним одночасно. Символ Франциска – золота саламандра – сяяв над головним входом, захоплюючи відвідувачів.

  Босвелл чекав на Марію Стюарт у Мисливській галереї. Стіни були яскраво і вигадливо розписані сценками з королівського полювання і прикрашені головами тварин – оленів та вепрів. Вони дивилися на Босвелла очима з кольорового скла.

  Королева Марія з'явилася несподівано. Її рухи, як і раніше, були легкими і швидкими, ніби вона була безтурботною дівчиною, а не володаркою двох королівств. Не велич, що застигла в розкоші, а молодість і красу символізувала вона.

  Марія вже знала про смерть матері і вдяглась у жалобу: чорну сукню за іспанською модою, прикрашену червоними бантами та рясною золотою вишивкою. Її голова лежала на широкому гофрованому комірі, як на мереживному блюді. Королеву супроводжувала фрейліна-шотландка, Джейн Гордон. Босвелл стягнув з голови капелюх і вклонився, виставивши наперед ногу і підмітаючи підлогу білим пером. Королева відповіла на його вітання поштивим нахилом голови. А він раптом задивився на леді Гордон. Молода гарна шотландка мала біло-рожеве обличчя, гладке, як мармур. Густе волосся – каштанове з червонястим відливом, помітним при сонячному світлі. А очі – величезні та темно-карі. Придворні поети називають такі “оксамитовими”, не особливо переймаючись оригінальністю порівняння.

  - Мілорд, – королева Марія відволікла Босвелла від споглядання краси леді Джейн. – Ви хотіли мене бачити?

  - Так, Ваша величносте, – схаменувся він. – Дозвольте висловити вам глибоку скорботу та співчуття з приводу смерті королеви, вашої матері. Я дуже шанував її…

  - Я знаю, – кивнула Марія. – Смерть матері – величезне потрясіння для мене. Але я рада, що в останні хвилини при ній були такі віддані слуги, як ви.

  - Так, я служив вашій матері віддано і вірно. І клянуся, що Вашій величності я служитиму так само.

  - Дякую. У королів багато підлабузників, але так мало вірних друзів, – у голосі Марії Стюарт забринів невдаваний сум.

  - Не сумнівайтесь у моїй відданості, – запевнив Босвелл.

  - Мені відомо, що моя мати надала вам звання адмірала. Я підтверджую його, – королева простягла йому руку для шанобливого поцілунку. – Згодом я подумаю, як винагородити вас за службу.

  - Прихильність королеви – найвища винагорода, – запевнив він.

  Марія Стюарт чарівно посміхнулася:

  - Я знайду для вас багату та вродливу дружину.

  Босвелл мовчав. Десь у прибережному фламандському селі його чекала вагітна Анна Трондсен. Тепер вона здавалася далекою та чужою. Босвелл сам дивувався, як його затягла ця дивна пригода з жінкою, яку він не кохав.

  - Ви ж не одружені ще? – Марія кокетливо підвела брови і перезирнулася з Джейн Гордон.

  Фрейліна теж усміхнулася і Босвелл звернув увагу на її пухкі рожеві губи, до яких хотілося прикластися шанобливо і ніжно, як до святині, а потім жадібно вкусити їх у пориві гарячої пристрасті… Лорд Джеймс навіть хитнув головою, щоб відігнати від себе непристойні думки.

  - Ні, ваше величність, не одружений, – відповів він.

  І справді, не вважати ж повноцінним вінчанням той застарілий язичницький шлюбний обряд вікінгів, який поєднав його з Анною. Але в грудях неприємно штрикнуло, наче він зраджував Анну, яка довірилася йому. Та ще й пригадався адмірал Трондсен, який, прощаючись, нагадав, що в його країні таке весілля вважається законним. І змусив Босвелла повторити дану обіцянку: обвінчатися з Анною, як тільки він дістанеться Шотландії.