Розділ  20

  Босвелл провів таємне розслідування і з'ясував, коли саме прибудуть гроші від англійського уряду і якою дорогою вони будуть ввезені в межі Шотландського королівства. Спритний слуга Дангліш від самого Йорка стежив за шпигунами, які видавали себе за торговців. Англійські шпигуни були одягнені в скромний сукняний одяг та дорожні плащі, зате візок охоронявся двома десятками озброєних стражників. Занадто велика честь для купи тканин чи пивних бочок, які нібито везлися на ярмарок.

  Англійці обирали другорядні, малолюдні дороги. Перебралися через річку Твід і, опинившись на шотландській землі, стали просуватися повільніше. Постійно були насторожі, прислухалися до шурхоту дерев та кущів, висилали наперед стражників, щоб розвідати, чи безпечний шлях.

  Лорд Босвелл спостерігав за ними, вичікуючи слушний момент. І дочекався. А допомогли йому дощ і вітер, які поламали чагарники і повалили додолу пару-трійку сухих дерев. На лісовій дорозі, по якій їхав візок з англійськими грошима, утворилися буреломи. Людям Босвелла залишалося лише навалити в потрібному місці купу гілок, яку не можна було об'їхати без ризику впасти в яр і звернути собі шию.

  Стражники розгублено зупинилися перед завалом, який перевищував їхній зріст. Погонич притримав мулів, запряжених у візок. Сержант, який командував невеликим загоном, оцінив ситуацію та роз'яснив її вершнику середніх років, який був головним.

  - Сер, попереду завал.

  - Чи не можна його об'їхати?

  - Не можна, сер.

  Вершник спішився і уважно оглянув бурелом. Кам'яниста дорога не зберегла слідів. Підозри, якщо навіть і виникли в англійця, розвіялися, як туман під сонцем. Він переконався, що винуватець завалу – вранішній дощ, супроводжуваний лютими поривами вітру.

  - Накажете розібрати гілки, сер? Чи пошукаємо інший шлях?

  Вершник, до якого звертався сержант, вагався. Його роздуми були перервані появою горця в картатому пледі поверх простої сірої сорочки. Насвистуючи невигадливу мелодію, чолов’яга гнав перед собою пару овець та барана. Побачивши бурелом, він голосно свиснув і обернувся, щоб піти геть. Англієць звернувся до нього:

  - Добрий чоловіче, чи не покажеш нам обхідну дорогу? Ми, скромні торговці з Йорка, веземо шерсть на ярмарок до Едінбурга і зовсім не знаємо тутешніх місць. Ми щедро заплатимо за допомогу, – у руках купця привабливо блиснула срібна монета.

  - Додайте до цього грошика ще пару таких – і я проведу вас до Грінлоу, – почухавши голову, відповів шотландець.

  - По руках.

  Віз розвернули, і караван рушив за горцем і його вівцями, які не втрачали нагоди час від часу пощипати придорожню траву, серед якої де-не-де росли фіолетові квіти чортополоха. Шотландець видобув звідкись волинку і почав дратувати вуха англійців протяжним завиванням, яке тут називалося музикою.

  Йшли вони недовго, менше пів години. Стогін волинки, від якого хотілося затулити вуха, притупив увагу англійців. Вони перестали сприймати чужі звуки. І коли потрапили в засідку, то опинилися захоплені зненацька.

  Горець-провідник, який виявився насправді одним з людей Босвелла, завів англійців у вузьку ущелину і непомітно зник. Солдати Босвелла оточили англійців. Перевага була на боці шотландців, які перевершили супротивника не лише чисельністю та готовністю до бою, а й тим, що знаходилися на рідній землі, де кожен камінь, кожна скеля, кожна ущелина та кожен водоспад служили підтримкою.

  Стріляти зі скелі в тих, хто злякано крутиться внизу – забава для грубих солдатів. У лічені хвилини англійські стражники полягли довкола воза, який зобов'язалися захищати до останньої краплі крові, хоча ніколи не думали всерйоз, що буквально виконають клятву. В живих залишилися лише три посланці, які вдавали з себе торговців, хоча постава і поведінка видавали дворян. Такий був витончений план Босвелла. Він наказав стусанами гнати англійців до кордону і навіть глузливо порадив їм передати королеві Єлизаветі, що справи Шотландії її не стосуються.

  Лорд Джеймс відправив награбоване золото Марії де Гіз в Едінбург. Але подбав і про себе. Винагородив себе за успіх, відсипавши зі скрині неабияку кількість монет. Не забув і про солдатів. Кожен отримав від лорда по жменьці золота. Босвелл проявив щедрість, бо мав підозру, що інакше солдати, залишившись без нагляду, засунуть руку в скрині із золотом.

***

  Босвел поспішав до Едінбурга. Але не встиг він дістатися столиці, як дізнався про протестантське повстання, яке очолили лорди Арран, Лорн, Аргайл і Джеймс Стюарт. Бунт почався у місті Перт. Туди стягувалися війська, завербовані бунтівними лордами. Невгамовний проповідник Джон Нокс, який теж перебрався в Перт, так роздратував протестантів полум'яними промовами, що вони кинулися на Единбург, змітаючи на своєму шляху все католицьке – церкви, монастирі, каплиці, статуї святих, придорожні хрести.

  Королева-регентка встигла сховатися в Лейті – місті-гавані, яке відігравало при Едінбурзі ту саму роль, що Пірей при Афінах. Босвелл знайшов її в кам'яному будинку, який охороняли вірні солдати-католики. Марія де Гіз, яка не втратила ні розсудливості, ні хоробрості, гарячково бігала по скромно обставленій кімнаті. Час від часу жінка визирала у вікно: чи не входить у затоку Ферт-оф-Форт французька флотилія? Вона чекала допомоги від Франції, королевою якої віднедавна стала донька Марії де Гіз.  Босвелл, увійшовши, вклонився регентці.