Розділ  17

  Розсудливі французи дивувалися, з якою легкістю Генріх II відмовився від завоювань попередників заради вдалого заміжжя дочки. Багато хто вважав, що саме Філіп Іспанський, двічі вдівець, повинен платити за щастя взяти за дружину чарівну, невинну дівчину.

  Герцог Гіз твердив усім, хто хотів його слухати:

  - Нехай мені відрубають голову, але я не можу визнати, що рішення Його величності короля – правильне.

  З полководцем, який неодноразово прославився в італійських війнах, погоджувалися усі.

  Король не чув, про що там патякали незадоволені. Протягом тижня він влаштовував приголомшливо розкішні свята: бали, прийоми, урочисті обіди, ігри, полювання та, нарешті, лицарський турнір.

  Настала п'ятниця 30 червня. Весільні свята тривали; йшов третій день турніру. Тремтіли на вітрі різнокольорові прапорці, висіли щити з гербами, брязкотіла зброя, щебетання прекрасних дам перепліталося з суперечками бувалих лицарів про те, чий меч гостріший і кінь витриваліший.

  Площу Турнель перегородили важкими ланцюгами, щоб на трибуни не пролізли ті, хто не заплатив за вхід. Не годиться простолюдинам безкоштовно дивитися на шляхетні забави дворян. Якщо заплатив – тоді ласкаво просимо. Та тільки лізь на трибуну простіше, а не добротну, з м’якими сидіннями, призначену для дворянства!

  Ах, які блискучі пани вибивали один одного з сідла, щоб здобути славу! Герцог де Гіз та герцог Савойський, герцог Немурський та герцог Феррарський. І голова французьких лицарів – король. Генріх ІІ був у чорних обладунках, вкритих позолоченим візерунком. На руці короля майорів чорно-білий шовковий шарф, а на шоломі – чорно-білий султан. І те, й інше – подарунки Діани де Пуатьє. Чорна постать короля контрастувала з натовпом строкато розряджених дворян.

  Дофін Франсуа теж виїхав на арену в оточенні лицарів. Ні в кінних, ні в піших сутичках він не брав участі. Зате він спробував підчепити кінчиком списа кільце, увите кольоровими стрічками. До кільця було міцно прикручене золоте кольє – подарунок для дами, чий вірний лицар здобуде перемогу в цьому змаганні. Дофін був схвильований. Відкрите забрало весь час норовило опуститись на обличчя і закрити огляд. Він прицілився, ударив шпорами коня, поскакав, прицілився списом... і схибив! Гул розчарування промайнув над трибунами, але, швидко схаменувшись, глядачі нагородили спадкоємця престолу оплесками.

  Після дофіна прийшла черга шевальє де Шателяра. Вродливий юнак довів, що зброєю він володіє не гірше, ніж лютнею. Спритний рух – і кільце затанцювало на держаку списа. З шанобливим поклоном Шателяр підніс трофей дофіну.

  - Ваша високосте, – промовив він. – Випадковий подих вітру колихнув кільце і несправедливо позбавив вас перемоги. Дозвольте мені виправити становище. Подаруйте це кольє дамі вашого серця, адже у неї закохані усі присутні тут дворяни.

  Дофін Франсуа прийняв підношення, як належне. Він відчепив кольє від кільця і передав обидва предмети дружині. Марія Стюарт взяла подарунок з доброзичливо-гордовитою посмішкою, яка личила милостивій і вродливій королеві. Поцілувала в щоку дофіна, одночасно посилаючи шевальє де Шателяру погляд, від якого заколотилося серце закоханого дворянина.

  Усі, хто сидів у королівській ложі, відзначили вчинок Шателяра, як спритного царедворця. І помилилися, бо він був продиктований іншими мотивами. На його шоломі майорів блакитний султан, такого ж кольору, як сукня юної королеви. А по краю попони вився срібним візерунком чортополох, тобто – звичайнісінький будяк з ліловою квіточкою, – національний символ Каледонії. Хто має очі, той побачить!

  Король Генріх II був у захваті від власної спритності. На скаку він встромляв спис у висяче кільце. Схрещував зброю з іншими лицарями і виходив переможцем, який має право на коня та зброю переможеного. І після кожного вдалого двобою дивився на Діану де Пуатьє, яка сиділа в ложі, призначеній для королівської родини. Хоч королевою турніру і вважалася дочка короля Єлизавета, наречена, але для Генріха прекрасною дамою завжди залишалася Діана. Їй і тільки їй присвячував закоханий король свої перемоги.

  На соборі Паризької Богоматері дзвони пробили п'яту годину. Генріх, не злазячи з коня, зняв шолом. Зброєносець тонкою полотняною серветкою витер йому піт з обличчя. Розпорядник турніру шанобливо наблизився до короля.

  - Сір, ця остання сутичка вже не є необхідною. Дозвольте оголосити переможця. Усі інші лицарі визнають вашу перевагу і готові віддати перемогу Вашій величності, – сказав він, церемонно вказуючи на натовп дворян у зім'ятих обладунках, подряпаних мечами та списами.

  Генріх уперто мотнув головою. Після легких перемог він не хотів зупинятися на досягнутому. Втоми він не відчував, тільки незвичайне піднесення сил. Та й кохана Діана захоплено дивилася на свого короля з головної ложі.

  - Я хочу битися,– відповів він.

  - Як завгодно Вашій величності, – вклонився розпорядник.

  Генріх хрипко наказав:

  - Спис!

  Зброєносець одразу подав нову зброю – турнірний спис, дерев'яний, з порожниною усередині і тупим накінечником. Генріх оглянув зброю, зважив на долоні і лишився задоволеним. Він схилив спис перед Діаною де Пуатьє. Жінка, задоволена черговим доказом королівського кохання, граційно підвелася з місця і прив'язала до накінечника списа ще один чорно-білий шарф. Вона була висока, струнка і граційна. На шістдесятому році життя Діана виглядала набагато привабливіше сорокарічної повної королеви. Було на що помилуватися глядачам: лицар у чорних обладунках і дама в розкішній чорній сукні, оздобленій білими мереживами, на тлі багатобарвної юрби.