Розділ  15

  На виході з Голірудського палацу Босвелл зіткнувся з графом Аргайлом та лордом Джеймсом Стюартом. Схоже, поважні лорди тинялися на широкому пустому подвір’ї перед палацом, чекаючи саме на нього. А він загаявся, бо ходив до королівської скарбниці, щоб передати скарбнику наказ королеви-регентки.

  Аргайл, який знав Босвелла ще у ті роки, коли обидва  були підлітками, ляснув його по плечу.

  - Привіт, друже. Коли ти повернувся до Едінбурга?

  - Сьогодні вранці, – відповів Босвелл, окидуючи співрозмовника допитливим поглядом. Вони не ладнали з того часу, як їхні батьки стали противниками в політиці.

  - І одразу з'явився з візитом до королеви-регентки? Похвальна старанність.

  По обличчю Арчибальда Аргайла було неможливо зрозуміти, чи глузує він з Босвелла, чи говорить цілком серйозно. Про всяк випадок лорд Джеймс вирішив не довіряти Аргайлу.

-   Я виконав обов'язок підданого перед монархом, – обережно відповів він.

  - Умінню бути вірним підданим ви, мабуть, навчилися у Франції, – хитро посміхнувся лорд Джеймс Стюарт.

  - У Франції, крім інших речей, я оволодів наукою фехтування, – відповів Босвелл.

  Короткий обмін фразами – і два Джеймса гідно оцінили один одного.

  Лорд Джеймс Стюарт рисами обличчя скидався швидше на матір, леді Маргарет Ерскін, ніж на батька, рум'яного та блакитноокого Якова V. Йому вже виповнилося двадцять вісім років – вік солідний для дворянина королівського походження. Однак лорд Джеймс Стюарт досі нічим особливим не відзначився. Спочатку він підтримував королеву-мати Марію де Гіз, через що отримував з королівської скарбниці щедру пенсію. Але щиро любити суперницю своєї матері він не міг, а тому, прийнявши протестантство, він вирішив віддалитися від двору.

  Незаконний королівський син був стрункий і витончений: тонкі пальці, тонкі брови, тонка лінія орлиного носа, тонкі губи та витончені манери. Одягався за французькою модою: носив широкі короткі штани і оксамитові колети з невеликим гофрованим коміром. Поводився стримано і благородно. При спілкуванні з ним неодмінно виникала думка: яким чудовим королем став би Джеймс Стюарт, якби його батько повінчався з прекрасною Маргарет Ерскін замість того, щоб свататися до заморських принцес. Це враження він навмисне створював та підтримував.

  - Давайте зайдемо до найближчого шинку і вип'ємо, – запропонував граф Аргайл.

  Від випивки не відмовлявся жоден шотландець, і невдовзі три лорди безцеремонно розташувалися за дубовим столом, а перед ними запінилися величезні кухлі з темним елем.

  - Королева-мати призначила вас адміралом? – навпростець запитав лорд Стюарт, коли, завдяки елю, напруга між Босвеллом і його співрозмовниками пішла на спад.

  - Звідки вам відомо? – здивувався Джеймс Босвелл, інстиктивно намацавши папір, годину тому підписаний королевою. – Признайтеся: чи ви, часом, не чаклун?

  - Ні, я не знаюсь з нечистою силою, – посміхнувся лорд Стюарт. – Просто вмію знаходити джерела інформації.

  - Знаю я ваше джерело, – буркнув Босвелл, знову прикладаючись до кухля. – Королівський секретар, з якого витікають державні секрети. А незабаром з нього витече вся кров.

  - У вас гострий язик, графе, – зауважив лорд Стюарт.

  Босвелл відповів:

  - Мій кинджал ще гостріший, у чому скоро переконається мерзотник секретар.

  - Боюся, ви спізнилися, графе. Секретар королеви-матері вже дізнався, наскільки гострі шотландські кинджали.

  - Ви вбили його? Знищили важливе джерело інформації?

  Витончено-шляхетний лорд Джеймс Стюарт вважав за краще промовчати. Замість нього відповів Арчибальд Аргайл:

  - Знаєш, що я роблю з кухлем, коли ель випитий до дна? – запитав він у Босвелла. – Розбиваю його. Ось так.

  Аргайл розтиснув пальці – і глиняний кухоль впав з його руки на кам'яну підлогу, де розбився вщент на пів сотні дрібних друзок.

  - Гей, хазяїне! – гукнув лорд Аргайл, не відводячи погляду від Босвелла. – Подай ще елю!

  Служниця поставила перед буйним відвідувачем новий кухоль і байдуже змітала уламки. Битий посуд теж записувався на рахунок.

  Босвеллу захотілося вразити співрозмовників.

  - Напевно, вигідно спокусити Іуду на зраду, а потім убити його та забрати гаманець із тридцятьма срібними монетами? – невинним тоном запитав він.

  - Ми чесні люди, – відповів лорд Джеймс Стюарт. – Обіцяна плата залишилася при ньому, щоб удові було чим оплатити похорон. Ви протестант, мілорде?

  - Протестант, – підтвердив Джеймс Босвелл. – Але волію не кричати про свою релігію на всі боки. Я не релігійний фанатик.

  - Ви розважливі. Це добре, – схвалив Стюарт. – Чому б вам не вступити до нашої організації?

  - Що за організація?

  - Спілка протестантських лордів.

  - І в чому мета вашої спілки? – запитав Босвелл, флегматично розглядаючи копчену ковбасу і розмірковуючи, якої величини шматок відрізати. – Робити капості королеві-регентці?