Розділ  13

  Лорд Босвелл зійшов з корабля у Лейті. Вдихнув з насолодою запахи пристані. Трап хитався під ногами, взутими у високі ботфорти. Коливалися у прибережній воді водорості. Пронизливо кричали білі товсті чайки, пролітаючи над головою. Снували в натовпі вантажники, пропонуючи послуги пасажирам. Після довгих місяців проживання на чужині було приємно чути рідну мову, нехай навіть грубувату говірку моряків і рибалок.

  Задовго до прибуття лорд Джеймс проводив на палубі довгі години. Коли корабель плив уздовж узбережжя Шотландії, він жадібно вдивлявся в зелені пагорби, що тонули в сірому тумані, сірі шляхи, замки з сірого каменя, хатини з того ж каменя, криті мохом і очеретом. Іноді туман розсіювався і гострий погляд Босвелла розрізняв на схилах овець, що пасуться, і поодиноких горців у картатих пледах і беретах. Він навіть готовий був присягнути, що може розрізнити забарвлення і визначити, до якого клану належать ті горці.

  Приємно проводячи час у Франції, лорд Джеймс забув, як сильно, до болю в серці, він нудьгує за батьківщиною. А коли судно увійшло до затоки Ферт-оф-Форт і крізь туман виросла на пагорбі сіра будова Единбурзького замку, він ледве не розплакався.

  Вантажники винесли з каюти лорда Босвелла дві скрині. Одна – з одягом, інша, набагато важча, – з книгами. Ними командував слуга Дангліш, перемежуючи англійську мову, нелюбиму, але зрозумілу тут, французькими прокльонами, які смішили шотландських простолюдинів. Сам лакей ніс скриньку з пістолетами мілорда і клітку з двома відгодованими півнями. Птахи, яких Босвелл старанно відгодовував, добряче погладшали. Тому Босвелл вирішив забрати їх до Шотландії, щоб не витрачати дорогоцінний час на купівлю та відгодовування нової пари.

  Босвелл зняв приміщення в шинку на вулиці Королівська Миля, яка і справді розтягнулася рівно на милю, пов'язуючи між собою старий Единбурзький замок і нову резиденцію шотландських королів – палац Голіруд. Дангліша, як і мілорда, порадували ціни – невисокі, якщо порівнювати з паризькими. Але незабаром лорд і його вірний слуга дізналися про причини дешевизни: вікно виходило на скотарню, де мукали недоєні корови і тхнуло гноєм. Та ще й, начебто такого сусідства було замало, за тонкою перегородкою дзвінко заплакало немовля, а потім – заголосила його мати, отримавши від чоловіка ляпас.

  У лорда Джеймса були маєтки у Крайтоні та будинок у столиці. Але він вважав за краще не зупинятися в порожньому житлі, необжитому та незатишному. У будинку Гепбернів вже кілька років ніхто не живе, камін давно не топлений, кутки затягнуті багаторічною павутиною і в погаслій пічці давно не готувався обід. Мати Босвелла, леді Агнесс, після смерті чоловіка заприсяглася, що її ноги не буде в Единбурзі, поки там живе королева-регентка. Причиною цього рішення стали банальні жіночі ревнощі. Покійний Патрік Босвелл колись кинув дружину заради прекрасних очей і білосніжної пещеної шкіри королеви-матері, Марії де Гіз. Лорд Джеймс любив матір, але не засуджував батька, який мало не одружився з королевою-вдовою, чим підняв би рід Босвеллів вище за інші шотландські сім’ї.

  Лорд Джеймс роздягнувся до пояса і похлюпався у тазику для вмивання. Нашвидкуруч перекусив ковбасою та хлібом, які приніс Дангліш з найближчої таверни. Вийшов з постоялого двору і попрямував вулицею вниз, де в Голірудському палаці, перебудованому з колишнього абатства, проживала регентка Марія де Гіз. У підкладці колета було зашито листа для королеви-матері від королеви-доньки. Лорд Джеймс час від часу мацав підкладку, щоб впевнитись, що вороги не вкрали листа. Відносини між Англією та Шотландією, і та недружні, ускладнилися з того часу, як Марія Стюарт легковажно оголосила себе претенденткою на англійську корону. На судні міг опинитися англійський шпигун.

  Шпигуни можуть бути і тут, у серці Шотландії, на вулиці, яка з'єднує дві королівські резиденції, стару та нову. Якщо дивитися з висоти Замкової гори, то численні провулки та тупики, перехрестя та містки надають Королівській Милі схожості з риб'ячим хребтом, від якого розходяться кістки різної довжини та ширини. Головою служив старий замок, а хвостом – химерна резиденція Голіруд, перебудована з готичного абатства. І, як гнила риба – черв'яками, Королівська Миля була переповнена торговцями та покупцями, ремісниками та багатіями, жебраками та гарненькими жінками, ворожками та солдатами, шахраями та роззявами.

  Траплялися на Королівській Милі і зовсім дивовижні типи. Босвелл задивився на одного проповідника, який до пояса висунувся з вікна кам'яного будинку, увінчаного невисокою вежею. Одягнений у строге чорне вбрання, схоже на те, яке носив батько французської протестантської церкви Кальвін, і в чорний берет, що  закривав вуха, проповідник зачаровував натовп, що слухав його, полум’яними словами, які викривали людські гріхи. Босвелла вразило виснажене обличчя проповідника і його впалі очі з палаючим поглядом.

  - О, жахливе правління жінок! – виголосив проповідник. Вітер тріпав, його довгу, наполовину сиву бороду, мов прапор. – Жінка створена Господом для того, щоб підкорятися чоловікові. Дозволяти їй правити королівством – неприродно. Там, де панує жінка, немає порядку та благодаті, а лише розпуста, слабкість та ганьба!

  - Хто це? – запитав лорд Джеймс у молодого чоловіка, який, судячи з зеленого картатого пледа, належав до клану МакАртур.

  - Преподобний Джон Нокс, – коротко пояснив юнак.

  Босвеллу це ім'я нічого не сказало, але оточуючі схвально закивали. Мабуть, не вперше слухали вони палкі проповіді Джона Нокса. Лорд Джеймс вирішив придушити обурення, яке викликали в нього нападки, спрямовані одночасно проти юної королеви та її матері. Він озирнувся в пошуках варти, якій би належало витягти зухвалого проповідника з будинка і змусити його заткнутися. Тим більше, що в'язниця знаходиться недалеко, на цій самій вулиці. Але стражники проходили повз, байдужим поглядом окидаючи Джона Нокса. А біля будинку навпроти стояли, не приховуючи посмішок, двоє знатних дворян. Босвелл упізнав графа Арчибальда Аргайла і Джеймса Стюарта, незаконного сина покійного короля Якова V.