Розділ  12

  Марія не згадувала ні про Єлизавету, ні про англійську корону. Під впливом Ронсара вона захопилася віршуванням. Складала слова в рядки, старанно вигадуючи рими та підраховуючи склади. Вірші виходили прості, наївні, але досить приємні. Вона акуратним почерком переписувала їх на папір та читала дофіну Франсуа. Хлопчик слухав, захоплено мліючи через те, що в нього була така розумна, гарна і дуже доросла дружина.

  Але поклоніння одного дофіна їй було замало. Марія Стюарт зібрала навколо себе гурток з молодих кавалерів, які вишуканими компліментами славили її красу, і юних дам, миловидних і гарненьких, але таких, що не могли затьмарити прекрасну королеву.

  Двір знаходився у Венсені – королівському замку, в якому затишні покої та мальовничий парк знаходилися поруч з вежею, що служила в'язницею. Сіра  веже підносилася до небес і виглядала зовсім не зловісною. Марія сиділа на кам'яній лаві серед безтурботної молоді. Знову була весна. У повітрі відчувалия пахощі, від яких хотілося журитися, сумувати, радіти, мріяти, закохуватися...

  Вродливий і люб'язний шевальє де Шателяр опустився перед Марією на праве коліно. Але звернувся він не до неї, а до дофіна, який наляканим звірком дивився на блискучого кавалера.

  - Ваша високосте, – промовив Шателяр, приклавши долоню до грудей, дозвольте мені заспівати пісню на честь вашої незрівнянної дружини.

  Дофін Франсуа задоволено кивнув. Коли він бачив чоловічу увагу, звернену до Марії,ревнощі мучили його напівдитяче. Але принц щвидко заспокоювався, коли бачив, що усі визнають: прекрасна королева Шотландії належить тільки дофіну за законом святої матері церкви.

  - Співайте, шевальє, – поважно кивнув дофін.

  Шателяр ковзнув гнучкими пальцями по струнах лютні і заспівав.

  Його голос був звучний і проникливий. У пісні йшлося про лицаря, який чинить подвиги на честь прекрасної дами та нічого не вимагає навзамін. Марія усміхалася прихильно та велично. Цю королівську усмішку вона довго репетирувала перед дзеркалом і тепер дарувала усім придворним, особливо чоловікам.

  Шевальє де Шателяр закінчив пісню на найщемнішій ноті. Тремтіння струн ще довго коливало повітря. Співав він премило і слухачі нагородили його оплесками.

  - Заспівайте ще, – попросила принцеса Єлизавета, яка сиділа поруч із Марією Стюарт і тримала свояченицю за ту руку, яка була вільна від рукостискань закоханого дофіна.

  Шателяр, граційно вклонившись, знову заспівав. Цього разу, про даму, яку ревнивий старий чоловік тримав під замком у високій вежі, і їй лише зрідка вдавалося подивитись на свого лицаря.

  Слухаючи пісню, принцеса Єлизавета схлипнула. Марія Стюарт почала втішати її. Усі зрозуміли у чому справа. У житті маленької принцеси сталася зміна. Вона була заручена з іспанським принцом, доном Карлосом, хлопчиком її років. Але король Філіп II, овдовівши, вирішив знову одружитися. І не знайшов нічого кращого, як посвататися до нареченої свого сина. Король Генріх був задоволений. Єлизавета засмутилася через те, що її видають заміж за чоловіка, який здавався їй старим. Філіпу, щоправда, було лише тридцять два роки, але ж Єлизаветі – лише  чотирнадцять! Генріх ІІ не бажав слухати дочку. І в матері дівчинка не знайшла втіхи. Королева Катерина сухо відповіла, що принцеса Єлизавета – дурна, якщо не розуміє, що краще одружитися з королем, ніж зі спадкоємцем, який невідомо коли отримає корону. Потихеньку дівчинка звикала до думки, що за кілька місяців вона стане королевою Іспанії. Але іноді їй ставало страшно та сумно.

  - На сьогодні досить музики, – вирішила Марія Стюарт, підводячись. – Ваші пісні, мосьє де Шателяр, вводять у меланхолію.

  Прихильна посмішка пом'якшила її слова. Шателяр захоплено вклонився.

  - Ходімо до замку, – продовжувала юна королева. – Сьогодні привезли подарунки від короля Іспанії. Там будуть чудові золоті прикраси з Мексики, папуги та плоди, які, мабуть, росли в Едемі. Цікаво буде помилуватися на все це. А ще, кажуть, дон Філіп Іспанський надіслав у подарунок нашому королю полоненого мексиканського вельможу, одягненого за модою своєї батьківщини, тобто тільки в пір'я та золоті прикраси, – додала вона, прикриваючи рот віялом.

  Дівчата з почту королеви кокетливо захихотіли. Марія, взявши під руку почервонілу Єлизавету, прошепотіла їй на вухо:

  - Не бійтеся одруження, люба сестро. Тридцять два роки для чоловіка – розквіт сил. А зрілі чоловіки, зазвичай, ніжні та дбайливі по відношенню до молодих дружин. Ви будете щасливі.

  - Я його зовсім не знаю, – зітхнула принцеса. – Вам пощастило. Ви росли разом із моїм братом. Ви мали час і можливість покохати один одного.

  Марія підбадьорила її:

  - Ось бачите, принци і принцеси завжди одружуються з державних міркувань, але це не означає, що між ними не може виникнути кохання. Ми з Франсуа тому приклад.

  Попереду маячила знайома постать. Марія Стюарт упізнала лорда Босвелла, який, схилившись у шанобливому поклоні, чекав на королеву Шотландії.

  - Що у вас, мілорде? – запитала вона, зупиняючись біля підданого.

  - Найнижче прохання до вас, Ваша величносте.

  - Франсуа, проведіть Єлизавету до замку, – звернулася Марія до дофіна Франсуа. – Я повинна поговорити з цим нестерпним графом.