Розділ  8

  Французький двір вразила несподівана звістка: померла королева Англії Марія Тюдор, прозвана невдячними підданими Кривавою. Ну що ж, померла – то нехай спочиває з миром. Усього й турбот: привітати спадкоємця корони і надіслати співчуття новоспеченому вдівцю – Філіпу II, його католицькій величності, королю Іспанії та обох Індій.

  Але король Генріх раптом замислився над питанням: а хто, власне, законний спадкоємець? У Англії сумніву не було. У Вестмінстерському соборі вже йшла підготовка до коронації єдинокровної сестри покійної, Єлизавети Тюдор.

  - Єлизавета – незаконнонароджена, байстрючка, і тому не має права займати престол! – твердо заявив Генріх II, проходжуючись по обідній залі.

  Катерина глипнула на чоловіка і відправила до рота шматок пирога, нашпигованого півнячими гребінцями.

  - Англійці так не вважають, – спокійно відповіла вона після того, як старанно прожувала гребінці.

  Генріх різко сів на край крісла на чолі столу, за яким обідала королівська родина. Поколупався позолоченою ложкою в півнячих гребінцях і з огидою відсунув тарілку.

  - Мені начхати на англійців, – зарозуміло заявив він, знову піднімаючись і відходячи до вікна. – Покійний Генріх VIII, перед тим як відправити на ешафот Анну Болейн, видав наказ про те, що їхній шлюб недійсний, а дочка Єлизавета – незаконна.

  - Що б там Генріх Англійський не казав, щоб спекатися набридлої жінки, а все ж таки, він вінчався з Анною, – заперечила Катерина.

  Король зупинився за кріслом дружини. Злісно смикнув спинку крісла і зашипів у вухо Катерині:

  - Ви збожеволіли, якщо не бажаєте помічати нашої вигоди!

  - Вигоди? – Катерина здивовано підняла брову. Вона добре розуміла, до чого хилить Генріх. Але воліла прикидатися недалекою, лише зрідка, нишком приміряючись до великої політики.

  - Саме так! Нашої вигоди! – голос короля зірвався і перейшов у крик. – Хто отримає англійську корону, якщо Єлизавета буде оголошена байстрючкою?! Наша невістка, Марія! Вона – внучата племінниця покійного Генріха VIII Англійського!

  Зависла тиша, яку перервав тихий стукіт – це Марія Стюарт не втримала ложку  у руці і вона впала на дно тарілки. Король метнувся до неї.

  - Доню, хочеш бути королевою Англії? – спитав він урочисто, по-королівськи.

  - Хочу, – весело відповіла Марія.

  Катерина тихо засміялася:

  - Ви спочатку запитайте у англійців. Аж раптом вони, протестанти, не захочуть королеву католичку?

  Король сердито обернувся, скрипнувши підборами.

  - А я примушу єретиків-островитян повернутись у лоно істинної Церкви! – рішуче вигукнув він, поклавши витончену, смагляву долоню на ефес шпаги. – Французька армія набагато чисельніша за англійську!

  - Якби це було так легко... – посерйознішала Катерина Медичі. – Але ж немає у нас армії. Розчавила її багаторічна, безуспішна війна в Італії.

  - Мадам, не судіть про чоловічі справи, в яких ви нічого не тямите, як я подивлюся. Ви забули, що не далі як кілька місяців тому французька армія відібрала в англійців місто Кале? – зневажливо заперечив Генріх. – Ось доказ того, що моя армія сильніша.

  - Сір, – лагідно відповіла королева, – жителі Кале ніколи не забували, що насправді вони – добрі французи. Вони виступили проти англійського гарнізону, поки наші війська штурмували міські мури. Маю сумнів, що лондонці нададуть французькій армії таку ж підтримку.

  Король замислився. Бойовий запал миттю злетів із нього. Невже дурна, товста Катерина права?! Але як визнати це, не втративши власної гідності? Ще важче – відмовитись від привабливої ​​надії на третю корону.

  - Сір, давайте зачекаємо, – м'яко попросила Катерина. – Англійська корона нікуди від нас не дінеться. Марія – законна спадкоємиця лондонського престолу. Вона – наступна у черзі після Єлизавети.

  - Дурницю кажете, моя королево, – відмахнувся Генріх. – Ми не можемо чекати, бо Єлизавета здатна вискочити заміж і народити дітей.

  Катерина зітхнула і піднесла до рота ложку, наповнену розвареними гребінцями. З чоловіком сперечатися марно. Він – гідний нащадок французьких лицарів, що пруть напролом і заспокоюються лише тоді, коли отримують удар у відповідь прямо в лоб. Італійці Катерині подобалась більш хитра, гнучка політика: вичекати час, заманити супротивника в пастку, а потім завдати удар у спину чужими руками...

  Генріх з неприхованим задоволенням зиркнув на притихлу дружину.

  - Ви замовкли, – тріумфував він. – Тобто, визнаєте мою правоту. Жінки недостатньо розумні, щоб розбиратися в державних справах нарівні з чоловіками.

  - Так, Сір, – незворушно посміхнулася Катерина. – Ви маєте рацію.

  Король збуджено заметався між обіднім столом та вікном, що виходило на Сену.  Сім'я принишкла. Ніхто не насмілювався жувати і чавкати, поки його величність не сяде за стіл.

  Генріх зупинився за кріслом Марії Стюарт. Дівчина схвильовано притихла, відчуваючи, як свербить чоло, коли на ньому виступають краплі поту. Витертись широким рукавом або покликати кивком лакея вона не насмілилась. Боялася порушити особливу урочистість, з якою король височів над нею.