Розділ  2

 У кімнаті, обтягнутій блідо-блакитним шовком, три юні шотландські леді – Мері Флемінг, Мері Бітон та Джейн Гордон – вбирали п'ятнадцятирічну королеву Марію до урочистого вінчання.

  - Ви прекрасні, Ваша величносте, – прошепотіла на вухо королеві Мері Флемінг, застібаючи на ніжній тонкій шиї Марії перлинове намисто. – Блакитне з білим вам личить.

  Марія Стюарт щасливо посміхнулася. Вона й так знала, що вродлива. Придворні поети – Ронсар, Белло та дю Белле – недарма продзижчали їй усі вуха своїми вишуканими сонетами. Декламувалося на честь юної королеви всяке: про очі, неодмінно блискучі як зірки; про бездоганно білу ніжну шкіру; і, не вдаючись у особливі подробиці – про «незрівнянну красу». Ронсар (розбещений пустун, як більшість французів) наважився навіть оспівати «білі груди під корсажем» нареченої дофіна! У далекій Шотландії сільські лорди та суворі протестанти обурилися б, якби почули такі зухвалі вірші про доньку покійного короля. Але у Франції – чарівній, легковажній та веселій Франції життя текло за законами галантного лицарства.

  Марія з задоволенням оглянула себе у високому дзеркалі. Блакитна сукня з вузьким корсажем і широкою спідницею коливалася на стегнах. Білий шовк вибивався крізь численні розрізи в широких рукавах. Нитки перлів блищали у каштановому волоссі. Весільне вбрання королеви коштувало майже стільки, скільки порослий мохом замок у далекій Шотландії.

  Дзеркало не бреше, брешуть очі, що дивляться у дзеркало. І трохи прибріхують поети, захоплено вихваляючи красу коронованої дівчинки. Довгий ніс і занадто високе чоло трохи псували зовнішність Марії Стюарт. Але що означає довгий ніс порівняно зі свіжістю та чарівністю неповних шістнадцяти років?! А якщо вміло збити волосся  над чолом і накласти рум'яна на вилиці, то довжина носа зовсім не впадає в око. Зачарований чоловік помічає лише гарні карі очі під тонкими, майже прямими бровами та яскраві губи, що вміють посміхатися ласкаво – не по-королівськи, а саме по-жіночому. Марія, справді, подобалась чоловікам, як жінка. А королівський титул лише додавав ореолу її вроді.

  Леді Джейн Гордон одягла на тонкий пещений палець нареченої золоту каблучку з сапфіром.

  - Поруч із дофіном Франції на вас чекає найбільше щастя, – віддано дивлячись на королеву, запевнила вона.

  - Я і тобі знайду гідного нареченого, вродливого і багатого, моя люба Джейн, – відповіла Марія.

  Леді Джейн поцілувала королівську руку, щедро прикрашену коштовними каблучками.

  - Дякую, Ваша величносте.

  У двері, прикрашені ліпними херувімами та амурами, постукали. Відкрила покоївка.

  - Його високість дофін уже вирушив у собор, – долетів до юної королеви приглушений голос камердинера.

  - Час і мені їхати, – зітхнула Марія.

  Вона зробила крок до виходу. Три подружки метушливо кинулися за нею, щохвилини поправляючи тонке золотаве покривало, яке й без того було ретельно зібране у симетричні складки.

  У прямокутному отворі дверей виросла широка, присадкувата жіноча постать.

  - Ваша величносте, – пихато схилилася перед юною королевою товста мадам де П'єрвів, подруга Катерини Медічі. – Її величність королева Франції доручила мені поговорити з вами.

  Марія скорчила гримасу нетерпіння:

  - Слухаю вас, мадам.

  - Наодинці, – блимнувши витріщеними, світло-блакитними очима, буркнула стара жаба П'єрвів.

  - Залишіть нас, – звеліла Марія подругам.

  Дівчата насмішкувато перезирнулись і вийшли з кімнати. Мадам де П'єрвів провела несхвальним поглядом струнких та високих дівчат з півночі. Заздрісній жінці особливо не подобалася Джейн Гордон – кароока, з обличчям кольору слонової кістки та блискучим каштановим волоссям, яскрава, спокійна і безтурботна.

  - Кажіть що хотіли, – нетерпляче запропонувала юна королева.

  Мадам де П'єрвів відповіла не одразу. Було помітно, що вона соромиться ролі, яку нав’язала їй королева Франції.

  - Бачите, Ваша величносте, – нарешті промовила вона. – Ваша мати не може підготувати вас як слід до подружнього життя. Тому королева Катерина поклала цей обов'язок на мене.

  Марія насупилась і нервово зчепила пальці рук. Вона десять років не бачила матері. Королева-мати Марія Лотарінгська правила, чи, точніше, намагалася правити Шотландією від імені своєї неповнолітньої доньки. Всупереч шотландським лордам, англійським королям і протестантським проповідникам, які відкрито протистояли католичці, принцесі з роду де Гізів. Єдину доньку вона п'ятирічною дівчинкою відправила до Франції, під опіку братів та захист короля Генріха II. Марія Стюарт сумувала за матір'ю, мріяла ночима про її теплі руки і низький голос, що колись наспівував дочці колискові французькою мовою.

  - ...Нині ви виходите заміж за дофіна, – вкрадливо бурмотіла настирлива немолода пані, відволікаючи Марію від спогадів про матір. – Не забувайте: добра дружина завжди дбає про те, щоб виконати всі бажання чоловіка. Усі! Навіть ті, які їй самій здаються недозволеними!.. – мадам де П'єрвів значно підвищила голос і потрясла в повітрі коротким м'ясистим пальцем. І, зітхнувши, наполегливо прошепотіла: - Але, на жаль, Його високість дофін Франсуа занадто молодий і недосвідчений. До того ж, у нього слабке здоров'я. Можливо, любовні пориви ще не прокинулися у ньому. Її величність королева Катерина наполегливо радить вам не тільки йти назустріч бажанням принца, але й усіляко викликати ці бажання.