Розділ 1

  Джеймс Босвелл прокинувся на світанку. Голова важила як здоровенна гиря з ринку біля ратуші. Він пригадав учорашню пиятику з земляками – шотландськими гвардійцями. Без сумніву, запаморочення та суха горлянка були наслідками учорашнього. Рука задубіла від плеча до самісінькіх пальців. Чиясь русява голова придавила йому плече. Босвелл недбало відсунув жінку, що пригрілася в його ліжку. Придивився: хто така? Не упізнав і вилаявся крізь зуби:

  - Якого диявола треба було напиватися до втрати притомності? Та й вино було мерзенне, кисле. У Шотландії таке навіть селяни не стали б пити. Ото б ще згадати, як я дістався додому і як заманив у ліжко цю красуню?!

  Щодо вина лорд Босвелл мав рацію. Шотландські селяни вина не пили: ні кислого, ні солодкого, ні будь якого взагалі. Вони воліли міцний віскі або пиво, від якого пахло диким вереском.

  Дама поворухнулася, сонно потяглася і розплющила сірі очі. Ніжно посміхнулася скуйовдженому, заспаному шотландцю.

  - Доброго ранку, мілорде Босвелле, – церемонно промовила вона, нацупивши до підборіддя ковдру з темно-червоного оксамиту, колись розкішну, а тепер потерту та засмальцьовану. І завчено кивнула підборіддям, начебто робила реверанс, оголена і під ковдрою.

  - Доброго ранку, міледі... Чи мадам?.. – ніяково усміхнувся він.

  - Ви добре спали? – французька мова жінки ускладнювалася жорстким акцентом. Безумовно, вона прибула з якоїсь північної країни. Можливо, німкеня або фламандка.

  - Так, дякую. А ви? – пробурмотів Босвелл і несподівано пригадав: «Це – данка, яка прибула до Парижа з посольством короля Крістіана. Якась родичка данського посла. Цікаво, що я з нею зробив?»

  - Чудово, мілорде, – млосно зітхнула жителька півночі. – Ви були непревершені!

  «Отже, все-таки, між нами щось сталося, – подумав Босвелл. – Як незручно. Зовсім не пам'ятаю її імені. А питати непристойно. Оце так історія».

  - Ви зробили мене надзвичайно щасливим, мадам, – поспішив запевнити він, цілуючи пухку руку жінки.

  Напів знайома дама зашарілася. Біла шкіра вкрилася червоними плямами, обличчя було припухлим після сну. Босвелл мимохіть скривився.

  - Допомогти вам одягнутися? – спитав він, сповзаючи з високого дубового ліжка і намацуючи руками підштаники. Поруч у безладі валялися пишні мереживні спідниці, корсет та зелена оксамитова сукня. Гофрований, вишитий золотом комірець був залитий бургундським вином. Босвелл гидливо підняв двома пальцями зім'яту сукню і поклав на ліжко, поряд із власницею. Потім нахилився ще кілька разів – за корсетом, сорочкою та лляними панталонами.

  - Будь ласка, – данка кокетливо примружилася і, притискаючи до пишних грудей корсет, повернулася до нього спиною.

  Лорд Джеймс пригнічено оглянув широку біло-рожеву спину красуні. Пухкенька, чорти її б забрали! Жирові складки йдуть м'якою хвилястою лінією. Босвеллу завжди подобалися худорляві. Навіщо було так напиватися?!

  Він зібрався з силами і різко смикнув за мотузки корсета. Дама голосно зітхнула і схопилася руками за кручену колонку, яка підтримувала над ліжком запилений балдахін. Босвелл вміло затягнув шнурки корсета. Талія жінки поменшала в обсязі на добрих три дюйми. Зате білі м'які груди стали ще пишнішими і щедро здіймалися над корсетом. Таке видовище порадувало б багатьох чоловіків, але лорда Босвелла залишило ганебно байдужим.

  Жінка, мовчки жалкуючи про відсутність покоївки, вдягла пом'яту сукню. Пригладила перед дзеркалом темно-русяве волосся, кольором схоже на жито, що вимокло під дощем. Скосила очі, щоб надіслати Босвеллові виразний погляд. Він сидів на ліжку і зосереджено натягував солдатські чоботи.

  У маленькій кімнатці на третьому поверсі пошарпаного паризького будинку панувало незручне мовчання. Данка покусувала пухкі губи: частково від збентеження, частково – щоб надати їм привабливого червоного кольору. Шотландець безуспішно намагався згадати, що ж сталося вночі? І головне – як звати даму, яка провела ніч у його ліжку?

  Жінка зупинилася біля дверей, нервово смикаючи в руках кінці довгого пояса, гаптованого перлами. Босвелл спідлоба спостерігав за нею.

  - Мілорде, якщо ви справжній дворянин... – почала вона.

  Босвелл миттєво підхопився з ліжка і, нацупивши на голову оксамитовий берет з пером, промовив:

  - Звичайно, я проведу вас, пані, куди побажаєте.

  Дама прикро скривилася.

  - Якщо ви справжній дворянин, – з натугою продовжувала вона, – то після того, що сталося між нами, ви повинні повернути мою честь, – різкий північний акцент жінки багаторазово посилився через хвилювання.

  Босвелл ледь не вдавився прокислим повітрям, що заполонило маленьку спальню. «Одружитися з цією обдертою білявою кішкою з Данії, чи Бог знає звідки!? Та я її вперше бачу! І зовсім не пам'ятаю, яким чином вона опинилася в моєму ліжку!»

  Якби красуня була звичайною повією, Босвелл, не роздумуючи, спустив би її зі сходів. Та ще й піддав би ногою по пухких жіночих сідницях. Але перед ним стояла шляхетна дама. І дуже багата, якщо судити з золотих каблучок, нанизаних на усі, без винятку, пальці. І Босвеллу належало поводитися люб'язно, щоб не втратити честі шотландського лорда. ...Десь там, далеко на півночі, за непривітним сірим морем, залишилася батьківщина: і замок на скелі, і вересові долини, і холодні гірські струмки, і глибокі озера, в яких відбиваються грозові хмари... Звідти вигнала Босвелла пихата, зажерлива, зібрана у клани шотландська знать. За те, що він наважився підняти зброю на захист королеви-матері, Марії Лотарінгської.