Глава 69. Туди, де не стануть шукати. Частина перша

Резиденція Короля Скорпіонів, Іллін

― Вони взяли Нордесте, ― говорив Атін, стоячи перед величезним столом для стратегічних планувань. ― Ми маємо не допустити, аби те саме сталося з Мерідією.

― Маємо, ― проговорив Астрей, прослизаючи повз Хіленею та Авеліуса, що стояли на його шляху до Атіна і того місця на столі-мапі, де зображувалося Нордесте. ― Втім, щоб пройти до Мерідії, їм доведеться пройти через Ас’асхару.

― Ми їх тут зупинимо, ― кинула Хіленея.

― Боротися на своїй території зараз ― не найкраща ідея, ― пролунав голос Софі. Усі озирнулися на неї. Взагалі, ніхто й не думав, що вона ось так от твердо проголошуватиме подібне. Софі де Вантелл, середня сестра королівської родини Медіаносу, хіба ж їй орієнтуватися у військових стратегіях?

― А звідки тобі… ― насупився було Авеліус.

Софі уже хотіла відповісти, як у залу увійшла Астрід. Райлі слідом за нею.

― Моя сестра абсолютно права.

Софі рвучко озирнулася. Побачити сестру виявилось ще тим потрясінням для неї.

― Астрід де Вантелл? ― хмикнув Авеліус.

― Що у вас тут відбувається? ― недбало кинула молодша де Вантелл. Окинула поглядом усю залу. Побачила Адріель та Ровена, котрі виглядали не найкраще. Карту, на якій територія Нордесте була оточена червоними фігурками воїнів ― очевидно, ворожими. Втім, це цікавило Астрід не найбільше. Вона знову окинула очима присутніх. ― А де…

Софі підійшла до сестри. Шепнула їй на вухо. Астрід насупилася.

― Вони не йтимуть на Мерідію зараз. Ми у них на шляху. А ще… їм потрібна Релі. І поки… ― Астрід голосно ковтнула.

― Вей із нею… ― зронила Хіленея.

― Ми не будемо покладатися лише на нього, ― кинула Астрід. ― Ми повинні дати відсіч.

― Ми уже втратили десять тисяч, ― зауважив Авеліус.

Астрід виступила уперед.

― Якщо не зупинимо їх і віддамо їм мою сестру… вони уб’ють всіх.

Від того, наскільки проникливо звучав її голос, у всіх присутніх по спині пробіг мороз.

***

Минув день. Релі все ще не прокидалась. Веймонд не покидав її спальні ні на мить. Він нічого не їв і не пив й щоразу проганяв слуг, які намагалися йому що-небудь запропонувати. Не хотів слухати і тих служителів резиденції, що мали за головний обов’язок регулярно доповідати йому про ситуацію на полі бою.

Обклавшись десятком древніх книг, Король Скорпіонів виглядав аж надто зосередженим. Ось, здається, він зумів щось відшукати, бо затримав увагу на конкретному рядочку одного з товстезних магічних томів.

Постукали у двері.

― Хто там? ― не відриваючись від книги, монотонно кинув Вей.

― Вей, це я, ― голос Хіленеї.

Вей рвучко озирнувся. Одним поглядом скерував згусток пітьми, щоб той відчинив масивні оздоблені двері.

― Чого тобі? ― кинув, коли дівчина увійшла всередину.

― Що ти шукаєш? ― Хіленея окинула очима покої, не змогла не помітити хаос, що його тут розвів Вей.

Він важко зітхнув, адже це питання йому задали уже більше п’ятдесяти разів. Та втім, не поділитися із своєю найсильнішою відьмою він не міг.

― Я маю проникнути у її свідомість. Я потрібен їй, як ніколи.

Обличчя Хіленеї змінилося у співчутті. Хоч вона й була гострою на язик, та прекрасно володіла емпатією. Те, що відбувалося із Релі, сильно відобразилося на Королі Скорпіонів. Це зчинило такий вплив, що Хіленея, котра знала його із підліткового віку, важко зітхнула й опустилася на підлогу поряд.

― Ти щось знайшов? ― поцікавилась обережно.

― Так. Одначе…

Не встиг він договорити, як Хіл узяла до рук книгу й переглянула записи, на яких він нещодавно зосередив свою увагу.

― Це може спрацювати, ― на її обличчі виникли надія й впевненість.

― Може, але…

Вей ткнув пальцем у текст. Там писало: закляття виконувати лише досвідченим відьмам вищого класу магічних сил.

― Я можу це зробити, ― зронила Хіленея.

Король Скорпіонів одразу ж захитав головою.

― Не можеш.

― Можу.

― Хіленея, ти не на уроках в майстра! ― гримнув Вей, підвівшись на ноги.

Хіл зробила те ж саме. Її погляд палав. Вей виглядав таким, якого було неможливо переконати.

― Я тебе прошу, ― склала вона руки на грудях. ― Зараз я єдина, хто може тобі допомогти.

Якусь мить Вей мовчав. Очі його горіли. А тоді він вказав на Релі. Усе було зрозуміло і без слів. Уже достатньо близьких йому людей наразили себе на смертельну небезпеку.

Хіленея дивилась йому в очі декілька секунд. А тоді, склавши руки у печаті, почала швидко виголошувати закляття. Вей кинувся до неї, аби стримати, зупинити від необдуманого рішення, та вона схопила його за мужнє передпліччя тендітною блідою кистю і проголосила: