Глава 66. Всяка магія має свою плату. Частина друга

Перша реакція була очевидною.

― Що?

― Що?

Які почуття? Що має на увазі стара?

Але тоді усвідомлення накрило їх обох.

Почуття.

Саме ці почуття, які вони обоє намагалися придушити в собі весь цей час. Яких обоє боялися, уникали, не бажали прийняти.

Обоє поглянули один на одного майже одночасно. Налякано, стурбовано, невпевнено. То ось як це називається? Виявляється, увесь цей час вони не ненавиділи один одного, а… любили?

Лісанна важко дихала. Це відчувалося, як найважливіша бійка у її житті. Мовби вона усе життя тренувалася задля цього, та тепер, коли стояла перед своїм супротивником, усі ці старання здавалися зовсім незначними. Абсолютно марними. У нього були всі шанси здолати її зовсім без бою.

Та враз слова Давіса розрізали повітря жорстким ударом:

― Я не люблю її.

І погляд, з яким тепер зіткнулася Лісанна, був абсолютно чужий, холодний, геть не такий, що міг би кохати…

― О, та ну, справді? ― лиш пхикнула на це відьма й зненацька одним махом руки вирвала одне з дерев неподалік, скеровуючи просто у Лісанну!

Дівчина остовпіла ― у неї не було й шансу захиститися!

Та вмить перед нею виник Давіс, виставляючи перед собою золотий меч ― блискавично дерево виявилося розрубаним навпіл, а хвиля від зіткнення штовхнула дівчину в груди, що вона насилу втрималася на ногах.

Відьма спокійно переступила з ноги на ногу, поки Давіс знизував її найлютішим із своїх поглядів, міцно стискаючи в руці меч…

― Що й треба було довести, ― прицмокнула тонкими губами відьма, схрещуючи кістляві старі руки на грудях.

― Маячня! ― заволав на це Давіс. ― Це просто реакція! Вона… ― він на секунду озирнувся до Лісанни, мовби перевіряючи, чи вона в порядку, хоча цей погляд був надто коротким, наче він не хотів, аби хтось так подумав. ― Вона зробила б те саме! Ми постійно боремось разом! Ми обоє ― особисті охоронці Короля Скорпіонів! Якщо ми не прикриватимемо один одного…

Лісанна помітно зіщулилася. Вона щосили розраховувала на те, що сліпа відьма не може бачити її обличчя, її емоції, але від цих слів їй хотілося провалитися кудись далеко… від цих жорстоких слів, від «просто реакції» їй хотілося бігти без оглядки, бігти й ніколи не повертатися…

― А ти? ― раптом запитала відьма, вже точно звертаючись саме до неї. ― Ти також кохаєш його так сильно?

Губи Лісанни затремтіли. О, так, вона кохала. І це було її з біса найбільшою помилкою!

― З якого біса?! ― різко огризнулася вона, піднімаючи підборіддя догори і чітко ловлячи на собі погляд Давіса. ― Він… він правильно сказав ― ми…

― Ох-х-х… ― важко протягнула відьма. ― Схоже, буде важче, ніж я гадала…

Враз земля під їхніми ногами затряслася. А в наступну мить обоє уже летіли вниз у ту саму ущелину, без жодної можливості за що-небудь зачепитися!

Падіння було цілковито хаотичним, перед очима усе переверталося по кілька разів за секунду, здавалося, що врятуватися просто нереально! Та враз Лісанна відчула, як хтось міцно ухопив її за руку. Блискавично підвела погляд ― хтозна-як Давісу вдалося вчепитися в якийсь корінь, а за одно упіймати й її!

― ТРИМАЙСЯ! ― заволав він, а довкола тим часом здійнявся шалений вітер, викликаний явно із допомогою магічного втручання.

Лісанна заверещала:

― ВІДПУСТИ МЕНЕ!

― Іще чого?!!

― Для чого ти це робиш?!

― Ти здуріла???!?!

Емоції у обох зашкалювали. Триматися було надзвичайно важко.

― Для чого ти мене рятуєш?!

Давіс зціпив зуби до неможливості, розлючено прогарчав:

― ЧОМУ ТИ ЗМУШУЄШ МЕНЕ ДО ЦЬОГО?!

― До чого???

― ДО… ЕМОЦІЙ! Я не… я не проявляю емоції, ясно?!!

І враз шквальний вітер підхопив їх обох, одночасно підіймаючи у повітря і викидаючи просто перед відьмою, що стояла на тому ж місці. Падіння було болючим, але ніхто не очікував, що в ту ж мить відьма ще й атакує!

Якимось дивом Давіс спромігся вискочити перед Лісанною, що навіть не встигла очі розплющити, не те, що підвестися. Хвиля чорної магії знесла його з ніг, непритомний він прикотився під ноги дівчини…

Відьма тут же нависла над ними:

― Обирай. Твої почуття до нього, або протизакляття.

Лісанна стривожено звела очі на відьму… а тій вартувало лиш клацнути пальцями, аби позаду у завислому в повітрі стані з’явилося тіло доньки наймогутнішої магині цього світу ― Елуїз.

― Будь уважна. На кону надто багато всього, ― додала відьма.

Очі Лісанни напружилися, руки затремтіли, вона поглянула на непритомного від удару магією Давіса… Давіса, що підставився під удар, аби захистити її.

Уста дівчини розтулилися, аби врешті дати відьмі відповідь…