Візуалізація ― глава 9

Релі так і остовпіла. Різко відсахнулася, відчуваючи, як печуть щоки, й від незвички інстинктивно замахала головою в різні сторони. Веймонд мигцем сів поряд і повернувся обличчям. Він здавався напрочуд спокійним, хоча ледь помітна посмішка по-зрадницьки підіймала кутики рота. Блиснувши очима, він зронив:

― Та ну, справді? Невже тебе не вразила ця подоба?

Дурепа! Релі подумки картала себе, вона не розуміла, як же вийшло так, що вона дозволила собі ось так наблизитися і при цьому навіть нічого не помітити! Це ж просто верх неввічливості!

Але викрутитися з ситуації все ж якось було потрібно, тож де Вантелл спантеличено пробурмотіла, ховаючи обличчя:

― П-подоба? Хіба це не твоє справжнє тіло?

Король Скорпіонів, схоже, цілковито насолоджувався ефектом свого впливу на до сих пір непокірну й здатну контролювати усі свої емоції принцесу.

― Справжнє тіло? ― відказав він з усмішкою. ― Ваша Величносте, хіба тобі невідомі легенди про Короля Скорпіонів, що змінює личини, як шкарпетки? Скажімо, якщо я хочу обманути якусь молоду пару і укласти вигідну для себе угоду, я можу скористатися личиною старого мудреця, або приємної тітоньки з ринку. Якось я навіть прикинувся Давісом, аби розізлити Лісанну. Уявляєш, між ними цілий день не було сварок, мені стало скучно! За те як потім було весело спостерігати за виправдовуваннями хлопця!

Релі якось неочікувано для себе перебила його довгий монолог:

― Це твоє справжнє тіло. Я знаю, ― буркнула вона, мовби це було залізним аргументом. ― Ти не укладаєш угоди з випадковими людьми, цим займається Ірвін. І я не вірю, що ці двоє можуть не сваритися бодай день. Але мене більше цікавить…

― Чому я зробив те, що зробив, і ледь не зіграв у ящик прямо на твоїх очах, Ваша Величносте?

Релі відвела погляд. Вона не хотіла змушувати його відчувати провину за те, в чому він в принципі винен не був, та душею розуміла, що інакшим чином ця розмова розвиватися не повинна.

Веймонд натомість уважно дивився на неї:

― Я уже говорив тобі, що це закляття не зможе мені нашкодити.

Релі дивилась на нього так, мовби не вірила жодному сказаному слову. Він уже виглядав жвавіше, принаймні, був притомний, проте колір його шкіри все ще залишався неприродньо блідим, і, врешті-решт, він продовжував сидіти, відчутно спираючись на руки.

― Тобі треба було всього лиш довіритись мені, як я довірився тобі.

Авжеж, у нього усе так просто! Релі подумки зціпила зуби. Вона місця собі не знаходила, а він! Просто довірився! А як же інакше?! Неймовірна принцеса ж завжди подбає про всіх, це ж чортове бажання, яке вона переслідувала змалечку!

― Ваша Величносте, ― зненацька пролунав голос Короля Скорпіонів. ― Пробач, ― він говорив це з легкістю, хоча було відчутно також і цілковиту щирість, ― я прийшов сюди, щоб тебе урятувати, а в кінці кінців змусив тебе хвилюватися. Це був справді жахливий вчинок з мого боку.

― Ваша Величносте, я підставився під удар тільки тому, що це було єдиним способом змусити Лею стрімголов забратися звідси. Вона принесла закляття, адже знала, що ти будеш готова зробити це. Ваша Величносте, я бачив, що ти збиралася прийняти удар на себе.

Очі Релі забігали туди-сюди. Вона більше не могла дивитися на його мужній торс, що ховався за напівроздертою лляною сорочкою.

Вона скочила на ноги. Веймонд зробив те ж саме, хоча й почувався набагато гірше за неї. Водномить дівчина відчула його шепіт поряд із своїм вухом:

― Я не міг дозволити тобі це зробити.

Релі відчувала, як втрачає землю з-під ніг. Його подих… його запах, його тіло було так близько. Його голос зводив з розуму.

― Ми могли зробити це разом, ― шепітно видихнула вона, все ще не позираючи на нього.

― На тобі алевіати, Ваша Величносте. Твоя регенерація не така могутня, як моя…

Могутня регенерація?! І це він сміє говорити про могутню регенерацію?!