Візуалізація ― глава 7

Веймонд бореться із потворами

― Обережно! ― заволала Кіара, не відводячи погляду від істоти, що стояла перед Релі. ― Ці штуки змушують забувати про їх існування кожного разу, коли ми відводимо погляд! ― нашвидкуруч дівчина запалювала пальцем вогонь, аби пройтися ним по своїй шкірі й зробити чергову відмітку про зустріч із потворою.

Де Вантелл вдалося блискавично приборкати свої емоції. Одного помаху руки виявилося достатньо, аби Чорна смерть притягнулася в її руку. Принцеса не відводила очей від потвори ні на мить. Стиснувши кинджал у руці, спрямувала уперед:

― Що вам потрібно? Говори правду!

― На нас це не подіє, ― пролунав голос у голові Релі. ― Ти чудово це знаєш. Ми… не з цього світу.

Обличчя Релі не здавалося здивованим чи таким, що збиралося з’ясовувати деталі. Мовби вона і справді знала. Знала усе, що ховалося за сенсом сказаних чудовиськом слів.

― Ти маєш нас впустити, Релі. Маєш дати волю своїм бажанням. Тільки так ти зможеш з усім справитися.

― Ні, ― зненацька проказала Релі, хитнувши головою. ― Вас не може тут бути. Я точно знаю. Це… обман.

Король Скорпіонів поволі насупився. Про що вона узагалі говорить і… з ким?

Зненацька принцеса звернулася до всіх, все ще не відводячи погляду від істоти перед собою:

― Вони усі тут. Більше десяти потвор. П’ятеро по одну сторону, іще стільки ж, чи більше, справа від мене. Вони ховаються від нашого погляду, вони жахливі, але їх можна перемогти.

― Та ну, справді? ― роздалося у її голові пронизливе шепотіння. ― І як же ти збираєшся перемогти нас, принцесо?

― Ось так, ― спокійно сказала Релі й заплющила очі.

Здавалося б, вона мала негайно забути про існування монстрів. Вони могли б знову сховатися від її погляду і робити що завгодно. Та дещо вони все-таки упустили.

― Усім увага! Потвори не невидимі! Вони лише обманюють наш зір, ховаються у полі нашого периферійного зору! Управляють нашою пам’яттю, але повністю сховатися вони не можуть! Дивіться так, мовби не дивитесь уважно! Дозвольте вашому зору розслабитися й зробити усе за вас! Вони поруч, у полі периферійного зору, там, де звичайно ми ніколи не дивимось!

Атакувавши світлом та пітьмою, вони й не завважили, як опинились спина до спини. На секунду ця ситуація нагадала Релі ту саму бійку в барі, момент, коли вони вперше зустрілися опісля тривалого часу.

На обличчі Короля Скорпіонів з’явилася ледь помітна усмішка.

― І подумати не міг, що це знову трапиться.

― Що ти маєш на увазі?!

― Маю на увазі нас… ― Веймонд на секунду зробив паузу, аби підстрелити згустком пітьми одного з монстрів, що наступав із джунглів. Тоді ж обернувся до Релі, аби поглянути просто їй в очі: ― Ми знову вв’язалися у бійку!

Миттю на обличчі принцеси засяяла усмішка. Веймонд усміхався так само безтурботно. Релі чомусь сильно захотілося сміятися. Помахом магічного ланцюга Король Скорпіонів знешкодив іще одного монстра, що намагався простягнути до них свої противні лаписька.

― Передаси мені кинджал, і він житиме.

Голос жінки, що тримала перед собою Давіса із приставленим до шиї згустком багрово-червоної магії, звучав до чортиків мерзенно. Релі упізнала її не одразу.

Веймонд, однак, тут же затулив своїм тілом Лісанну, що все ще ридала, гадки не маючи, що в біса відбувається. Звісно, вона була рада бачити, що Давіс насправді живий, але…

― Відпусти його негайно, ― твердо проказав Король Скорпіонів, без жодної нотки тремтіння в голосі.

Врешті темношкіра жінка, одягнена у шкіряний відкритий костюм вийшла на світло. Обличчя її пронизувала крива усмішка:

― Ти знаєш, Веймонде, що у мене в руках? Мій повелитель дружить із багатьма відьмами, тому це один із їхніх подаруночків, ― вона ніби між іншим позирнула на Кіару, що лежала неподалік притиснута до землі невідомою силою, ― отрути у цьому згустку темряви достатньо, аби прикінчити твого нікчемного слугу за кілька секунд. А тому нехай твоя подружка віддасть кинджал, і я замислюся над тим, аби його пощадити.