Глава 61. Світло в руках виняткової дівчинки здатне зупинити кровопролиття. Частина перша

За кілька годин до цього, резиденція Короля Скорпіонів, Іллін

― Мені так тривожно, ― говорила Хіленея, походжаючи туди-сюди залою для зібрань, що розташовувалася на одному із верхніх поверхів резиденції й була оздобленою численними темними колонами. Тут було доволі приглушене освітлення, створене факелами на колонах, а з меблів лише декілька шкіряних диванів біля великих панорамних вікон й довгий стіл для переговорів. ― Клятий виродок організував свято Миру, та як він тільки посмів?!

― Плани Дервела ніколи не були позбавлені необхідного йому сенсу, ― зауважив із абсолютно спокійним обличчям Астрей, сидячи на одному з диванів. Коли інші присутні, Авеліус, Атін та Софі, поглянули на нього із, м’яко кажучи, враженими від його спокою обличчями, Астрей лиш закинув ногу на ногу й вмостився на дивані зручніше.

― Релі з усім справиться, ― зненацька проказала Софі, й тепер здивовані погляди спрямувалися на неї. Власне, не зовсім погляди, а погляд саме Авеліуса. Украй прискіпливий погляд.

А опісля пролунало:

― Чи не мала ти, Ваша Величносте принцесо Софі, зараз виражати невпевненість і незадоволення своєю сестрою, так би мовити, по класиці жанру?

Хіленея аж перестала змірювати кімнату тривожними кроками, коли вгледіла, як Софі із злючим обличчям наближається до Авеліуса, а той, мовби ловлячи можливість обмінятися гострими зауваженнями, приймає виклик.

― З чого б це мені сумніватися у ній? ― голос Софі луною прокотився у залі. ― Вона може знищити Дервела одним клацанням пальців.

Зненацька озвався Астрей:

― Але ж ти полюбляла це робити, так? ― Софі кинула різкий погляд на нього. ― Раніше ти, мабуть, частенько заздрила їй?

Софі скаженіла просто на очах. Судини на її чолі загрозливо напнулися, вона стала скидатися на тигрицю, що от-от готувалася зчинити атаку. Та в ту ж мить змушена була передумати, відчувши, як чиїсь мужні руки обхопили її за праве плече, а відтак притиснули до масивного тіла, голос якого невимушено зазвучав залою:

― Ну ж бо, Астрею, Авеліусе, не душніть. Руденька ж королівської крові, але насправді зовсім не зла, правда ж? ― то був Атін, лідер цієї четвірки. І він якось так неочікувано поглянув на неї справді добрим поглядом великих голубих очей, що Софі відчула, як йокнуло в грудях. Тоді він негайно притиснув її до себе міцніше, але не сильно, а так, щоб вона ненароком торкнулася рукою його мужнього торсу, схованого за бойовим костюмом із високоякісної чорної шкіри. ― Вона просто… усе життя намагалася вижити, чи не так? ― він кинув це якось, здається, зовсім без жодного наміру дістатися до глибини її душі, але Софі відчула це саме так. Вона застигла, нічого не розуміючи. А Атін послабив хватку й, поглянувши уже на своїх друзів, проказав: ― Як і усі ми, зрештою.

Астрей відвернув погляд. Авеліус переступив із ноги на ногу. Та враз Хіленея, що якраз підійшла до вікна, скрикнула:

― Гей, народе… що це там? Що за…?!

Усі тут же кинулися до неї.

Обличчя членів найближчого кола моментально вкрилися гримасою жаху. Першою наважилася подати голос Софі:

― Що це в біса… таке…

Щоб отямитися, усім знадобилося дещо більше, ніж декілька секунд. Астрей повернув собі колишній холоднокровний спокій і заявив, одначе, приреченим голосом:

― Нас атакують.

― Хто?! ― викрикнула Софі.

Хіленея важко дихала. Усі відійшли від вікна, а вона залишалася дивитись на весь цей жах, що там творився. Вулиці Ілліну вдалині від резиденції Веймонда охопило полум’я, шум битви та… без сумніву, смерть.

― Але ж… твої сестри! ― вигукнула Софі. ― Я чула, що твої сестри мали охороняти периметр і попереджати…

Хіленею охопила паніка. Це було помітно із її обличчя. Вона цілковито усвідомлювала свою провину. Через те, що у неї не було єдності із своїми підданими, атака на Іллін виявилася непоміченою. Непоміченою ними, найближчим колом Короля Скорпіонів, тими, на кому лежала безпосередня відповідальність за усіх жителів цього міста на час його відсутності.

― Ми маємо йти, ― насуплено проказав Авеліус. У руці його прямо із темряви матеріалізувався довгий вузький меч.

Хіленея змахнула поділом напівпрозорої червоної сукні. В руках її засвітилася магія. Вона на секунду заплющила очі, а тоді, знову розплющивши їх, виголосила:

― Вони усі здалися. Мої сестри не на нашому боці.

Атін різко насупився.

― Вирушаємо негайно.

Піднявши рукав сорочки, він привів в дію закляття, що у форматі татуювання вкривало шкіру його лівого передпліччя. Схоже, це було багаторазове закляття телепортації, що мало перенести їх прямо в епіцентр битви.

Софі метнулася з місця швидше, ніж придумала, що буде казати. Атін вирячив на неї очі. У них тепер не було нічого доброго.

― Ти не ідеш.

Та погляд Софі говорив сам за себе. Він просто палав.

― Ми не можемо взяти її з собою, ― голос Хіленеї хоч і тремтів через відчуття провини, проте вона залишалася відносно холоднокровною.

― Ми і не візьмемо, ― відрубав Атін і одним помахом руки викликав темряву, що широким згустком обхопила Софі й моментально відтягнула її геть, всаджуючи за стіл для переговорів.