Глава 58. Світло серед темряви

Карін Горн не виглядала здивованою раптовою зміною подоби Дервела. І, тим паче, схоже, тепер і присутність Прародительки не викликала у неї особливої напруги:

― Що ж... Якщо Прародителька вирішила з’явитися на наше свято, так тому й бути. Свято Миру увіковічнює давню традицію. Велика війна закінчилася перемогою людей, та часи змінились. Відтепер ми усі житимемо в мирі, чи не так?

Дервел повагом повернувся до неї, аби підійти й злегка обійняти за талію.

― Абсолютно так, кохана. Гадаю, за це й слід випити. Та перш ніж почнемо… ― вони підійшли до своїх місць за столом і Дервел торкнувся рукою свого бокалу, по вінця наповненого вином. ― Я хочу оголосити, що сьогодні після танців я зроблю важливе оголошення. Однак перед ним одна із вас отримає унікальний шанс на особистий танець та бесіду зі мною.

Релі та Вей блискавично перезирнулися. Це шанс. Це абсолютно точно їхній єдиний шанс. Тепер, коли у них є закляття, план може спрацювати…

― Гідну партнерку для мене обере моя кохана жінка, ― сказавши це, він знову повернувся до Карін, й вона вишкірилася у неприємній посмішці. ― Слуги! Негайно подати вино! Нехай почнеться святкування!

Враз принцесу охопив шок. Партнерку для танцю із мерзотником обиратиме її мама?!

Усе це не в’язалося у голові.

Ірвін тут, і Карін тут… і… все так підозріло!

І, тим не менш, якими би шокованими не були гості свята, воно таки продовжилось. Музики знову заграли жваву святкову музику, а слуги закінчили подавати гарячі страви. Усі мало-помалу приступили до трапези. Карін наминала якусь страву, одночасно підкидаючи дещо і Дервелові у тарілку, так, мовби вони були уже не просто коханцями, а давно одруженими чоловіком та дружиною.

Як би сильно це не дратувало Релі, принцеса продовжувала грати роль. Так, вести себе так, ніби нічого не відбувається, було єдиним виходом у цій ситуації. Вона розуміла це, хоч так сильно і хотілося…

― Я хочу його вбити. Я хочу встромити клятого ножа у його кучеряву голову і розпанахати в ній мізки, ― ледь чутно прошипів Веймонд, тягнучись до свого бокала і пронизуючи «королівську парочку» лютим поглядом.

― Спокійно, ― прошепотіла Релі, простягаючи руку під столом, аби торкнутися його лівої руки. ― Ми повинні дотримуватися плану…

Але й сама, стежачи за тим, як Карін годує Дервела з ложечки і зухвало хихоче, відчула по тілу неприємні дрижаки.

― Те, що він зробив із твоєю матір’ю… ― із голосу Вея було чути, як його пронизує злість…

― Це не він, ― промовила Релі і мовби тільки зараз усвідомила сенс цих слів. ― Вона… робить це з власної волі.

Рука принцеси ковзнула назад і від доторку об тканину сукні дівчина відчула, як тіло пронизали мурашки.

Принцеса й незчулася, як Ірвін опинилася за столом просто поряд із нею. Наклавши собі на тарілку купу різних страв, Прародителька невимушено ковтнула вина й проказала ніби між іншим:

― Його кінець близький. Ти здолаєш його раз і назавжди, Владичиця Воронів у чорносяйві неба.

Релі здивовано поглянула на Прародительку. В який момент вона сюди сіла? Чому говорить це так невимушено? Що, врешті-решт, вона робить на святі?

Та її слова чомусь надто сильно в’їлися в голову принцеси.

Вона здолає його.

Ірвін бачила це у пророцтві, чи…

Хоча так, схоже так усе й було. Це з самого початку була лише вона.

Ні.

З самого початку це були лише вони двоє. Спадкоємна принцеса із колосальної могутності магією і древній загарбник, чия мета не до кінця відома.

***

― Отримала! ― вигукнула Хіленея, повертаючись до усіх інших. Вони перебували у бібліотеці з каміном та шкіряними диванами, очевидно, очікуючи на знак від Веймонда. Хіленея отримала його на руці у вигляді невеличкої руни ― найпростіше заклинання зв’язку, якими відьми заробляють собі на хліб.

Астрід здійнялася з дивану, поправляючи наручні на руках. Вона була одягнена у дорожній одяг ― темно-зелену лляну сорочку, коричневі штани та темно-коричневу накидку з капюшоном. На плечах у неї був рюкзак, як і в Райлі, котрий піднявся слідом.

― Куди ти спішиш, сестро? ― кинула холодне зауваження Софі, що сиділа на дивані навпроти. ― Наскільки мені відомо, це послання ― просто знак, що план в силі.

― Що ж це, виходить, Ірвін передумала? ― Атін перезирнувся із Авеліусом та Астреєм.

― Це неважливо, ― кинув Авеліус, складаючи міцні руки на грудях. ― Мене більше непокоїть, що на завдання порятунку рідної сестри нашого короля ми відправляємо це мале дівчисько.

Астрід миттю зміряла його хижим поглядом.

― Давай-но перевіримо, в чиїх руках більша сила! ― і вже потягнулася до шаблі на поясі, як втрутився Райлі:

― Ну-ну, не варто так заводитися. Із нею буду я, усе пройде, як слід, ― він всміхнувся цілком такою ж невинною усмішкою, як уміла всміхатися Релі, і Авеліус від цього аж пхикнув.

― Скажіть, будь ласка, в який момент ми стали довіряти всім підряд? ― втрутився Авеліус. ― Цей тип ― брат Дейла, того самого Скаженого Дейла!