Глава 57. Золоті прикраси сяють яскравіше за сонце, темряву в серці не розтопити нікому

Значить, ось яка вона, біологічна мати Релі. Принцеса невідривно спостерігала за тим, як Карін вмощується на колінах Дервела, як тягнеться до його ідеального юнацького обличчя, як пухкі зухвалі губи, вкриті темно-червоною помадою, обхоплюють його ніжну шкіру. І погляд. Цілуючи його, Карін, мовби чітко знаючи, куди дивитись, спрямовує погляд прямісінько на Релі.

Удар наскрізь.

Графиня, наближена до короля. Підсвідомо Релі передбачала, що її може очікувати щось таке. Якась частинка її узагалі не вірила, що мама жива, втім, інша половина підозрювала ― Карін Горн вже точно не виявиться зразковою леді. Але… Релі не була готовою до того, що вона постане перед нею, як справжня зрадниця своєї держави.

Принцеса була впевнена ― Карін Горн точно знає, з ким має справу. Можливо, усі ці чиновники свято вірять в присутність тут Даріена де Вантелла, одначе її справжня мати… вона анітрохи не схожа на ту, хто не в курсі, кого насправді цілують її губи. Карін Горн усе життя була повією. Задовольняючи фізичні потреби чоловіків, уміла жінка легко здатна зануритись у його справжнє єство.

Релі відчула, як тіло пронизали сотні колючих мурашок. Несподівано її правої руки торкнулася тепла долоня Вея. Принцеса несвідомо перевела очі на нього. Він поруч. Він завжди поруч, незважаючи ні на що. Вона повинна вхопитись за це відчуття зараз, інакше ризикує втратити контроль. Пітьма підступає все ближче. Боротьба стає марною. Із кожним ударом ззовні вона слабшає.

Враз шкіра на лівому зап’ясті принцеси зайнялася кип’ятком. Насилу ковтнувши біль і стогін, Релі з жахом виявила на своїй руці щойно випалені закрутки невідомого і з виду до біса могутнього закляття. Його чорний контур мовби навічно в’ївся в її шкіру, спричиняючи неймовірний біль.

І зненацька принцесу осінило. Чи може бути, що це закляття ― це…?!

Ні, це точно воно! Трикляте заклинання, яке вона потребувала у Ірвін, матеріалізувалося на її руці! Невже… Прародителька передумала?!

Хвиля адреналіну скувала тіло принцеси, коли величні двері у залу з гуркотом прочинилися. Усередину мовби під тиском линула неймовірна енергія. Темна енергія. Усі присутні тут же спрямували свої погляди туди. Страх скував м’язи, кров застигла у жилах, й усі не кліпаючи спостерігали за тим, як усередину ступає нога…

Принцесу пройняв справжнісінький шок.

ІРВІН?!

Прародителька була, без жодного сумніву, властителькою найепічніших появ. Лише увійшовши, вона викликала неймовірний дисонанс у всіх присутніх ― музики перестали грати, слуги зупинилися із тацями на руках, і навіть сам Дервел із здивуванням на обличчі відірвався від ніжностей із матір’ю Релі, аби подивитися…

Одягнена у темно-фіолетову лляну сорочку, чорні шкіряні штани та бездоганну парчову накидку, Прародителька зупинилася неподалік від входу. Обличчя її виражало цілковиту втомленість від побаченого. Шкіра мертвотно блідого кольору, янтарні очиська, харизматична лінія тонких губ… вона безсумнівно привертала до себе увагу усіх без винятку.

Та найбільше заціпенів слуга. Той самий, що оголошував про прибуття гостей, називаючи їхні титули та походження. Ірвін зненацька кинула на нього байдужий погляд. Один порух рукою ― слуга вмить закляк на місці, зблід, очі вирячилися… руки судомно потягнулися до горла у намаганні зрозуміти… щось душило його, щось убивало його зсередини, а він не міг навіть закричати!

Поволі відвівши погляд від слуги, Ірвін широко всміхнулася, оголюючи гнилі зубки:

― Що ж, гадаю ніхто з вас не очікував на появу злої відьми на віковічному святі Миру. Та ось вона я.

Ще один недбалий помах рукою ― слуга в останніх намаганнях позбутися чогось невидимого, що сковувало його горлянку і не давало вдихнути повітря, звалився на підлогу. Секундою опісля його тіло обм’якло, він застиг із ошелешеною гримасою на обличчі, із цілковитим неприйняттям невідворотності власної смерті. Залом прокотився всеохопний жах. Чиновники були готові зіскочити зі своїх місць і чимскоріш рвонути навтьоки!

Та в ту ж мить Дервел здійнявся із свого трону, його накидка із дорогого матеріалу ефектно розвіялася за спиною. Одним помахом руки, стиснутої у кулак, він змусив усіх заклякнути на своїх місцях.

На обличчі Карін Горн застиг такий самий жах, як і на лицях переляканих до чортиків чиновників, але вона залишалася поруч із Дервелом, мовби очікуючи подальших наказів.

Ірвін, здавалося, цілковито насолоджувалася ефектом, який вдалося викликати у цих мізерних букашок. Адже саме такими вони й поставали на противагу безмежній силі Прародительки.

У полоні мертвої тиші усі тільки й могли, що намагатися не дивитися на закляклий в гримасі жаху труп слуги з виряченими очима і вивернутою назад шиєю. Хоч слуга і був мертвий, та, здавалося, його вирячені очиська пронизували поглядом усіх і кожного.

Врешті, залою прокотився крижаний голос Прародительки:

― Ви, мабуть, намагаєтесь зрозуміти, що з ним трапилось… що ж, я вас просвітлю. Бідолаха захлинувся власним язиком.

Паніка новою хвилею охопила чиновників. Дервелу довелося підняти руку вище і крикнути владним голосом, у якому Релі, однак, відчула нотку тривоги ― якась частинка її була впевнена, цього він не передбачав:

―Попрошу усіх залишатися на місцях. Я впевнений, усе це можна вирішити словами.