Глава 52. Запрошення на свято прийдуть ― упевненість вмить похитнуть. Частина перша

Наступного дня Король Скорпіонів вирішив зібрати усіх у своїй особистій бібліотеці, що була залою вельми винятковою. Стелі здавалися височенними, а книжкові стелажі ― безкінечними. Усе було оформлене виключно у темному стилі, а особливо атмосферу доповнювали чорні шкіряні дивани та книжкові столики, вилиті із якогось чорно-пречорного блискучого каменю. Освітлення забезпечували величезні люстри, котрі, очевидно, працювали на магії, адже ніяких свічок ніде не було видно. 

Перш ніж усі прийшли, Веймонд та Релі сиділи на найбільшому дивані в обіймах один одного. Кожен із них був не проти дещо продовжити їхні ранкові ніжності, що розпочалися у ліжку після пробудження, продовжилися у ванній і не мали наміру закінчуватися узагалі.

― Ну, все… ― приговорювала принцеса, в принципі зовсім і не намагаючись відсторонитись, ― зараз прийдуть твої друзі і… ― але його губи поглинули її і вона не мала шансу договорити.

Він відволікся буквально на мить, одночасно пестячи її спину крізь сорочку лівою рукою:

― Вони наші друзі. Моє найближче коло відтепер і твоє, пам’ятаєш?

― О-о, точно, ― кинула принцеса, знову накриваючи його уста своїми, ― особливо мені сподобалася твоя подруга Хіленея. Вона гарно обіймається.

Вмить Король Скорпіонів притиснув дівчину до себе так міцно, що у неї не було й шансу поворухнутись. Релі одразу ж хихикнула:

― Уже ревнуєш?

― Просто я обіймаюсь найкраще, ― кинув він, занурюючи голову у її шию.

Але в ту ж мить їм довелося відсунутись, адже у коридорі почулися голоси і всередину увійшли троє найвірніших військових радників Вея ― Атін, Авеліус та Астрей. І лише коли вони увійшли, стало зрозуміло, що з ними була ще й Хіленея ― жваво про щось сміялася із Авеліусом.

― Та, та, та, та, і я їй кажу, і що ти собі надумала? А вона на мене отакими очицями, ― активно жестикулювала Хіленея, опускаючись на диван навпроти разом із Атіном та Авеліусом. Астрей же обрав сісти в одиночне м’яке крісло ― він розмістився там, поклавши ногу на ногу і обома ліктями обпершись на підлокітники.

― Ну, ти кого завгодно переконаєш, Хіл, ― кинув Атін. ― Хіба не так? ― глянув на Авеліуса.

― Кого завгодно це так, але якщо вона себе так вестиме, ― якось холодно озвався Авеліус, що було для нього зовсім нехарактерно. ― Усі її сестри порозбігаються від неї.

Релі одразу ж здогадалась, що мова йшла про інших відьом, що проживали у Ілліні. Імовірно, Хіленея була у них за головну, чи щось таке. Відьмочка набурмосилась, елегантно складаючи руки на коліні.

― Не дуже то й треба.

А тоді кинула погляд на Вея, одночасно ковзаючи очима по Релі і злегка підтягуючи кутики губ догори, мовби у привітанні:

― То що, починаємо?

― Ще ні, ― кинув Вей абсолютно розслабленим тоном. ― Ще чекаємо.

Хіленея швиденько кивнула і знову повернулася до хлопців.

― Ну, я й кажу. А що, то хіба моя провина, що вони не знають, що робити? Ми маємо бути готові до всього. Ми це вже мільйон разів обговорювали.

Атін зітхнув:

― Тобі варто з ними серйозно поговорити. Якщо вони будуть ставитися до тебе так легковажно, у відповідальний момент ти не зможеш на них покластися.

Авеліус же, смикнувши набурмосеними устами, відвів погляд убік. Схоже, його злість на цю ситуацію була настільки великою, що він обрав за краще узагалі нічого не говорити. Та Хіленея тільки й робила, що позирала на нього, мовби більше за все чекала саме його поради…

Нарешті у бібліотеку зайшли Астрід, Софі та Райлі, і Вей кивнув слузі зачинити двері. Сестри сіли по праву руку від Релі, дівчина привіталася із ними коротким поглядом. Астрід вловила його, а от Софі все ж таки спішно відвела погляд.

― Що ж, почнімо нашу нараду, ― почав було Вей.

Але Астрід одразу ж перебила:

― А Лісанна й Давіс?

― Їх не буде.

Релі заворушилася на місці. Цього вона не знала. Куди він їх відправив? І… коли встиг, якщо усю ніч був із нею?..

Та зненацька Король Скорпіонів проказав:

― Давіс та Лісанна на розвідувальній місії. Я відправив їх у Нордесте, щоб з’ясувати, як там справи у наших подруг-королев. Та не це причина наших сьогоднішніх зборів. Я зібрав вас усіх, щоб ми придумали план й витягли мою сестру Ейлін із полону Маелора Жахливого.

У Авеліуса майже одразу дозрів план:

― Що, як ми спробуємо дізнатися про її місцезнаходження у Ірвін-Прародительки?

― І як ти пропонуєш це зробити? ― повернулася до нього Хіленея. ― Просто запитати?

― Ну… ― поглянув на свої руки Авеліус, навіть не дивлячись на відьму, ― можна її обманути.

― Обманути? ― насупила брови Хіленея.

― Ти ж сам знаєш, це неможливо. Вона знає усе наперед, ― кинув Атін.

― Не все, ― відказав спокійно на це Астрей. Усі так і поглянули на нього. ― Ірвін бачить майбутнє у форматі раптових картинок. Часто вона може не знати, що іде за чим, а також обставини і причини того, що відбувається. Її передбачення збуваються, але їх не так легко розшифрувати.