Глава 50. Заволодівши покровительством Короля Скорпіонів, принцеса не готова починати спільну війну

Виявивши, що Вей узявся розмовляти про щось із слугами, а усі стали розходитись, Релі вирішила скористатись моментом. Хіленея наодинці чи не першою прошмигнула за двері. Здається, у принцеси є шанс її наздогнати. Дівчина рвонула із зали, навіть не попрощавшись із Королем Скорпіонів та своїми сестрами. Ох, в кінці кінців! Їй потрібна перерва від них усіх. А найбільше ― від цього такого вже непередбачуваного Короля Скорпіонів. Як тільки він наважитися міг на…

Враз принцеса змушена була остовпіти, різко зупиняючись. Виявляється, Хіленея нікуди не пішла. Вона чекала за дверима, спершись спиною на вишукану стіну коридору, освітленого оздобленими золотом факелами. Її шикарне довжелезне волосся спадало по плечах, а ніжна тканина сукні аж ніяк не поєднувалася із позою, у якій стояла відьма ― зігнувши ногу у коліні і склавши руки на грудях, вона спиралася на шикарну темну стіну.

― Бажаєте поговорити зі мною, Ваша Величносте? ― озвалася Хіленея, поволі зводячи погляд на принцесу. Релі не довелося навіть відповідати. ― Що ж, ходімо за мною. Я покажу, де в цьому місці двом дівчатам можна сховатися від надмірної уваги хлопців.

Релі на секунду поморщила обличчя, а тоді поспішила за відьмою. Вона ступала вкрай легко, майже зовсім і не торкаючись підлоги босими ступнями. Здавалося, принцеса рухалася цим коридором одна ― стукіт її черевичків на підборах ритмічно порушував ідеальну тишу.

Здолавши декілька поворотів та тричі спустившись кудись сходами, із темного, проте величного коридору вони опинилися у просторій залі, якій, здається, не існувало ні початку, ні кінця. Щойно прочинилися різьблені височенні двері із сірого каменю, принцеса так і розтулила уста від несподіванки.

Враження, що тут зібрані усі можливі рослини світу, охопило її цілком. Голова так і крутилася врізнобіч, не в змозі відірвати очей від тієї чи іншої зеленинки. Вони росли повсюди: із горшків, із землі, із води, один із одного. А ще, здавалося, робили це буквально на очах. Усі рослини були рухомими і це виявилось видимим оку, від чого принцеса несвідомо потягнула руку до однієї із прекрасних квіток, схожих ззовні на звичайну троянду оксамитово-кармінового кольору. Квітка і собі потягнулася стеблом, мовби вітаючи принцесу.

Хіленея поспішила зауважити, пропливаючи поряд мовби річкова німфа:

― Тут, під землею, не так легко щось виростити. Одначе… ― відьма наблизилась до тієї ж квітки, аби торкнутися її стебла з шипами тендітною смаглявою рукою. Від цього доторку квітка мовби наситилась життєвою енергією, розправила стебло та листочки, тягнучись догори, до світла. ― Lux luceat, ― спокійно зронила Хіленея, здіймаючи іншу руку вгору. В ту ж мить над оранжереєю засяяло яскраве світло. Релі подумала, що істоти ночі таки доволі схожі між собою. Просто відьмам для творіння заклять потрібно застосовувати силу слова. ― Природа ― це магія, ― повернулася до принцеси Хіленея і Релі вчергове впевнилася ― жінка ця мала неймовірну вроду. ― Ходімо.

Вона узяла руку принцеси абсолютно без попередження і повела її крихітною стежинкою, викладеною світлим каменем, кудись вглиб цієї вражаючої оранжереї. Релі те і робила, що задивлялася на рослини, адже більшості з них ніколи й не бачила, хоча в її палаці була велика оранжерея із, здавалося б, доволі дорогими та рідкісними видами.

Вони зупинилися, здавалося б, у самому центрі цього раю, де поруч із великим штучним фонтаном розташувалася зручна кована лавочка. Вмостившись там, Хіленея пробелькотіла:

― Ваша Величносте спад…

― Ні, ― всміхнулась їй принцеса. ― Просто Релі.

― Гаразд… Ваша Величносте, ― здається, Хіленея просто не могла собі дозволити називати почесну гостю на ім’я. ― То як тобі це місце? ― на обличчі відьми сяяла захопленість і незбориме бажання негайно почути думку принцеси.

― Воно… ― завагалася Релі, ― вражає.

Певна річ, вражав її зараз зовсім не сад, а уся ситуація цілком.

― Угу, ― похапцем кивнула Хіленея. ― Єдине місце, яке виділив мені Вей у своїй резиденції. Ха-ха! До речі, ― раптом посерйознішала вона, вдивляючись у принцесине ніякове обличчя, ― ти, мабуть, нічого не розумієш, відколи сюди прибула. Що це за покровительство і чому ми беззаперечно заприсягнулися… ох-х, ― здається, вона розуміла усе з одного обличчя Релі, ― я усе тобі поясню.

― Це Вей тебе попросив? ― раптом запитала принцеса.

Хіленея якось неочікувано спохмурніла, трішки віддаляючись від співрозмовниці.

― Чому ти так думаєш?

― …

Закусивши пухлі губки, Хіленея поспішила видихнути і пояснити, активно жестикулюючи руками, повітряна тканина сукні на яких елегантно розвіювалася:

― Ваша Величносте, безліч з наших традицій тобі іще незрозумілі і можуть здаватися дивними… але те, що зробив Вей… він оголосив тебе своєю судженою, а за традиціями Віделісу, суджена князя і вся її родина автоматично заволодівають цілковитою прихильністю і покровительством усієї найближчої свити князя. Так, основа всього у Віделісі ― рівність і вибір, але коли йдеться про суджену короля, ― очі Хіленеї аж тремтіли від того, наскільки сильно її хвилював цей момент. Релі ж сиділа, наче вкопана, стискаючи і переминаючи власні пальці на руках. Здається, моменту, коли вона б відчувала більш схвильовано, не було іще з часів свята Миру. ― Дівчину, із якою він бачить своє майбутнє, хоче одружитись, завести дітей і створити сім’ю… ― голос Хіленеї набув неабиякої проникливості, вона мовби відчувала кожнісіньке сказане слово, ― щодо цього не існує жодних виключень з правил. Ця дівчина отримує цілковите покровительство і може користуватися цим положенням для вирішення будь-яких питань. Ваша Величносте, ― стишила тон Хіленея, мовби спеціально, аби звучати ще більш хвилююче і проникливо, ― тепер ти маєш армію. Якщо ти попросиш нас завтра виступити за твоє королівство проти Маелора Жахливого, уже післязавтра ми будемо біля воріт Медіаносу.