Глава 49. Хіленея

― Хіленея, ― на обличчі Веймонда розпливлася харизматична усмішка, він швидко склав руки у вітальному жесті.

Хіленея, жінка неймовірної вроди, наблизилася, аби привітати також і Релі аналогічним жестом:

― Мої вітання, Ваша Величносте Владичиця Воронів у чорносяйві неба.

Релі уторопала, що потрібно негайно зробити цей же жест, проте руки її на мить заплутались. В кінці кінців принцеса просто миловидно посміхнулася, щиро сподіваючись, що це зможе залагодити ситуацію і покрити усю її незграбність.

― Хіленеє, ― звернувся тоді Король Скорпіонів, ― чи дізналася ти про те, про що я тебе попросив?

Принцеса не зводила очей із неймовірної красуні й на мить їй здалося, наче одне із очей Хіленеї сяйнуло жовтим блиском. Але у тому, що вона була відьмою, не було уже жодних сумнівів, позаяк жінка проказала:

― Ваша Високосте, ані я, ані жодна інша відьма з Ілліну і пальцем не торкнемося проклятого ґримуара.

Релі насупилася, позираючи збоку на Веймонда, увага якого була зосереджена виключно на відьмі. Коли він тільки встиг повідомити їх про це?!

Очі Веймонда злегка прищурилися, голос його почав звучати уже більш твердо і з відчутною прихованою холодністю:

― Навіть, якщо я скажу, що це питання життя і смерті?

Хіленея відказала, на секунду опустивши погляд масивних повік униз:

― Жодна відьма в світі не погодиться на це, Ваша Високосте. Мені відомо, наскільки вам важливо вберегти вашу суджену від спроби розшифрувати цю штуку, проте… Ми із сестрами дійшли думки, що… ― вона на секунду переступила із ноги на ногу, аби поглянути на Вея якомога більш проникливо: ― Краще померти від вашої вправної руки, Ваша Високосте, аніж зазнати того, що може зробити із нами проклятий ґримуар.

 Вей насупився до неможливості. Релі відчувала його напругу у повітрі поруч із собою. Їй хотілося втрутитися і сказати «нехай, усе гаразд, не потрібно», але його аура була настільки лютою, що принцесі здалося, що він прямо зараз зірветься з крісла й одним ударом умертвить відьму-красуню.

Та пройшло щонайменше три хвилини, а він все ще продовжував сидіти поруч із нею. Врешті-решт, він видихнув і проказав, змахуючи рукою:

― Гаразд. Сідай за стіл разом із іншими.

Хіленея підкорилася й попростувала до столу. Релі встигла відмітити, що жінка була абсолютно босою, але її ступні були такими чистими, мовби вона телепортувалася сюди прямісінько із ванної.

Веймонд нахилився, аби прошепотіти із відчутно стурбованим виразом обличчя:

― Пробач, я…

Але Релі, здається, цікавило геть не те…

― Суджена? Вона… сказала, що я твоя… суджена?

Вей був не готовий до цього питання. Воно застало його зненацька, тому стурбоване і напружене обличчя лишалось таким ще декілька секунд, після чого він таки спромігся дещо розслабитись і проказати, простягаючи руку до свого бокалу:

― Авжеж. Тобі не причулося.

Та Релі не була готова приймати таку відповідь.

― І… що це означає?

― Гм-гм, ― багатозначно відказав Веймонд, пригублюючи вина.

Принцеса набурмосилася. Не збирається говорити, так? Поглядом Релі відшукала Хіленею. Вона всілася на місці поряд із Софі, розмістившись якраз навпроти тих трьох чорнявих хлопців ― військових радників Вея. І… за столом вона уже не здавалася такою холоднокровною і проникливою. Жінка виявилася неабияк балакучою і емоційною компанійкою:

― Ну привіт новим гостям Вея, ― покосилася вона на Софі та її доньку. ― Мене звати Хіленея.

― А я Міллі! ― вигукнула рудоволоса малютка.

Софі ж зміряла новоприбулу крижаним поглядом:

― Вея? А чому не…

― Його Високості? ― хмикнула відьма, махнувши рукою. ― Запитай, чи хто-небудь тут узагалі його так називає.

І покосилася на хлопців. Один із них, власник неабияк харизматичних карих очей, відповів:

― Авжеж, у найближчому колі немає місця формальностям.

― Ви уже познайомилися? ― глипнула проникливими очима на Софі Хіленея. ― Гаразд, я ж бачу, що ні. Це Атін, Авеліус і Астрей, ― вона показала почергово на найкрупнішого й найсуворішого із них, тоді на хлопця звичайної тілобудови й із найчарівнішою посмішкою, а опісля на останнього ― худенького й акуратного, та, помітно, найпроникливішого з усіх. ― Так, усі на «А», та в нас у Віделісі кажуть, що ближче до початку алфавіту перша буква твого імені, тим успішнішим ти будеш.  

Софі одразу ж зосередила свій погляд на мужніх руках Атіна, що тримали сервізний ніж так, наче це була просто зубочистка. Звести очі ж на нього дівчина не наважилася. Яскравий хитрун Авеліус зашепотів, прикладаючи долоню до рота і звертаючись виключно до Хіленеї:

― Хіл, бачив, як ти назвала Владичицю Воронів судженою Вея. У-у-ух, ― протягнув він, похитуючи головою, ― гадаю допитувань тобі не уникнути.

Хіленея розкинулася в кріслі, поклавши одну руку на його спинку, наче вони зовсім і не сиділи за королівським столом, а десь на пікніку: