Глава 43. У темряві лісу Король Скорпіонів сплутає чорного пса із чорним вовком ― і роковою стане ця мить

Чорноволосий брат без сумніву був лихим. Поволі ступивши убік, він пройшовся, проговорюючи:

― Владичиця Воронів у чорносяйві неба… ― він явно смакував кожне сказане слово, ― прекрасний і могутній титул. І як тільки сміють ці шкети називати тебе королевою хаосу? Неосяжно. Ти неймовірно вражаюча і сильна. Одначе… у твоїй власності зараз перебуває те, із чим і справді можна підкорити увесь світ…

Релі різко насупилося. Усе було більше, ніж зрозуміло. Він прийшов за кинджалом Ірвін. Ось для чого уся ці підстава із Скаженим Райлі та нападом на Софі. Усе задля того, аби відібрати у неї кинджал.

От тільки, цього не буде. Ким би не був цей хлопець, йому краще узагалі не наближатися…

Та вартувало принцесі лиш подумати про це, як повз неї блискавично пронеслися двоє ― Лісанна й Давіс зірвалися з місць, оголюючи свою зброю!

Дейл, одначе, зреагував не менш прудко: скочивши з місця, він відстрибнув назад, одночасно торкаючись свого лівого зап’ястя, а саме закляття на ньому! То, без жодного сумніву, був якийсь із підвидів закляття телепортації, адже в один мах просто перед ним з’явилася Лея. Одягнена у відвертий шкіряний прикид, вона божевільно усміхнулася і так раптово рвонула просто на Давіса, що ні в кого не було жодного шансу її зупинити.

Лісанна не стала гаяти ні секунди ― виявивши, що її ворог тепер Дейл, вона рвучко кинулася на нього, ефектно обертаючись довкола своєї осі і замахуючись батогом. Він із шаленим свистом мав от-от налетіти на чорноволосого і безсумнівно знести його геть, проте в останню мить Дейл голою рукою ухопив батіг.

І в ту ж мить пошкодував. Залізо.

Лісанна хижо всміхнулася, тримаючи батіг і одночасно запускаючи по ньому темне закляття. Залізо обпікало його перевертневу руку, але тепер він ще й не міг відпустити батіг, будучи скованим темрявою!

Давіс бився із Леєю, наче востаннє. Усе відбувалося так швидко, що за їхніми рухами ледь можливо було встежити ― ось удар одного, ось удар іншого, аж ось світловим вибухом Давіс змушує психопатку відлетіти до найдальшого дерева, боляче упираючись у його стовбур спиною.

Потрібен лиш фінальний удар… і Давіс готовий зробити його, не замислюючись. В долю секунди він опиняється поруч, заносячи меч із золотою рукояткою для нищівного удару…

Лісанна тягне батіг разом із Дейлом на себе, уже заготувавши в іншій руці пітьму, якою схопить його за горлянку. Ох, вона покаже, що буває із негідниками, які вважають, що можуть погрожувати Її Величності!

І в ту ж мить стається те, чого юні мисливці не встигають передбачити.

Неочікувано Лея піднімає голову, й керований одним її поглядом у хмарці пітьми шматок якогось камінця влітає просто у напіврозтулений рот Давіса. Один змах рукою ― його щелепи змикаються, камінь проковтується, ненадовго блокуючи дихання! Меч випадає із рук Давіса, він хапається за горлянку, падаючи на коліна…

Водномить Дейл, якого наче цілковито полонила Лісанна, починає перетворюватися на звіра. Його очі наливаються кров’ю, а тіло обростає густою шерстю… громіздкі лапи з легкістю рвуть батіг та чари темряви, а тоді одна з них на шаленій швидкості відкидає юну мисливицю геть…

Навіть не встигнувши уторопати, що трапилося, Лісанна приземляється просто поряд із Давісом.

На ньому зовсім немає обличчя. Він блідий, наче смерть, його губи фіолетові, а руки здіймаються довкола шиї… вона безпорадно кидається до нього, забувши про все інше…

У ту ж мить Релі дістає кинджал Ірвін. Очі Леї світяться наче від знахідки найдорогоціннішого скарбу, Дейл у подобі великого чорного пса приглушено ричить…

― Краще тобі віддати його нам, принцесо, ― мовила врешті Лея, паралельно оглядаючи один із своїх нігтів, який начебто не пощастило зламати у сутичці з Давісом. ― Інакше твої друзі помруть.

Релі різко насупилася. Вона знала, що може прикінчити їх обох, особливо не стараючись. Та що, якщо вона уб’є їх і більше не зможе стриматись… тоді Давіс і Лісанна…

Лея вдоволено протягнула:

― Одначе… ― надула вона повні губки, ― про що це я? Хлопець уже й так, вважай, що мертвий. Я відправила Червону Меланхолію йому прямісінько в рот. І, якщо твій коханий вижив, бо являється одним з наймогутніших веркастрів… ― вона мовби спеціально витримала паузу… ― цьому ні за що не справитись.

Релі важко дихала. Залишалась рівно секунда до того, як вона перестане себе стримувати й пошматує їх обох на дрібні частинки плоті і крові. Лють накрила її пеленою, поглинаючи цілком… очі налилися кров’ю, погляд знавіснів, зуби зціпилися… стиснувши у руці кинджал Ірвін, Релі була готова здійнятися з місця, як…

Просто із лісу на шаленій швидкості вилетів чорний звір. Із хижим риком він накинувся на Лею, налітаючи так неочікувано, що у тої не залишалося жодної секунди на захист. Міцні зуби чорного вовка прокусили шкіру Леєного передпліччя, кров хлинула із неймовірним тиском!

Вовк вискочив просто перед Релі, лапою шматуючи землю перед собою і жорстоким поглядом зелених очей вдивляючись у чорного пса…

І в ту ж мить, як звірі мали б зчепитися, Лея пронизливо заволала:

― ДЕЙЛ!!!!!!! Кров! Я… він мене вкусив! УБИЙ ЙОГО!!!!!

Маелорова психопатка явно злякалася ― адже рана від укусу і справді була жахаючою. Кров лилася навсібіч, її кинуло в шок!