Глава 41. Не питаючи дозволу, монстр увійде в будинок рудоволосих. Частина друга

Ніч була темною, хоч в око стрель. Релі чудово допомагало те, що вона могла магічним чином зв’язуватися із тутешніми воронами та бачити їхніми очима. А от Давіс та Лісанна, до слова, були узагалі не в захваті від нічної подорожі незнайомими хащами. Раз по разу вони шпорталися, буквально в останню мить встигаючи втримати рівновагу або схопитися за який-небудь стовбур. В кінці кінців, Давіс не витримав:

― Чорт, чорт!.. ― вилаявся він, вчергове ледь не перевернувшись на місці через корягу, що виникла під ногами. ― Ну все, достатньо, я негайно запалюю світло…

Він явно хотів сказати «світлову сферу», проте раптове «тс-с-с!» від Релі змусило його заклякнути на місці. Наступним, що сказала принцеса, було:

― Здається, за нами стежать.

Вона стояла так близько до юних мисливців, що вони обоє відчували її збите дихання.

― Хто? ― шепнула Лісанна. ― Він?

Давіс рознервувався, переступаючи із ноги на ногу, бо коряга була така гостра, що стояти на ній було неможливо:

― А хто ж іще? На кого ще ми тут полюємо? ― агресивно зашепотів він.

І знову Релі зашипіла:

― Тс-с-с!

В ту ж мить позаду них почувся якийсь звук. Він був схожим на те, що хтось пробіг поміж деревами й неочікувано зупинився десь неподалік.

Релі повернулася до мисливців:

― Він бачить нас.

― А твої ворони? Ти бачиш його? ― шепнула Лісанна.

Релі насупилася:

― Їм… надто страшно. Не хочуть підлітати ближче.

― Серйозно?! ― зашипів Давіс.

Зненацька шурхіт пролунав уже зовсім за їхніми спинами. Давіс різко розвернувся і викрикнув, запускаючи над їхніми головами світлову сферу:

― Ну все, досить, покажися!!

Світло промайнуло перед їхніми очима надто швидко, проте всі краєм ока встигли помітити, як чийсь силует на нереальній швидкості пробіг повз них. А тоді уже з іншого від них боку долинув низький чоловічий голос:

― Ну здрастуй, Владичиця Воронів у чорносяйві неба, ― титул принцеси він протягнув із особливою уважністю.

Релі миттю запалила в руці світло, скеровуючи його до незнайомця. З-за дерев поволі показався невисокий біловолосий хлопець, одягнений у чорний одяг та накидку на плечах, що була геть невдалим способом приховати його худорляву тілобудову. Волосся у нього і справді мало неймовірний відтінок. Білосніжний, наче в альбіносів. Та до них він точно не належав ― очі були чорними, мов сама пітьма, а шкіра зовсім не світлою, а дещо навіть тьмяною.

Лісанна й Давіс вигулькнули по обидва боки від принцеси, поглядами оцінюючи загрозу. Обоє тримали руки на рукоятках своєї зброї, готуючись в будь-яку мить вступити в сутичку.

І, хоч ці двоє виглядали зосередженими, напруга від них ширилася ще й яка. Біловолосий незнайомець чув її. Дуже добре чув. Його ніздрі ворушилися, наче у собаки, що могла вчувати страх з відстані.

Та від Релі він такого не відчував. Принцеса трималися неабияк непохитно. Злегка нахиливши голову вбік, вона ступила крок уперед, поки незнайомець уважно вивчав її поглядом. Обидві його руки були сховані за спиною, тож Лісанна й Давіс від напруги уже починали пітніти ― хтозна, що могло у нього там бути…

***

Софі напружено всадилася у м’яке крісло навпроти Короля Скорпіонів. Його хижі очі уважно сканували її. Втім, дівчина наважилась огризнутись, закладаючи ногу на ногу і акуратно поправляючи сукенку:

― Я не буду говорити із вами про мою сестру.

Веймонд зціпив зуби:

― М-м. Я і не збирався питати тебе про Її Величність, ― і собі закинув ногу на ногу Король Скорпіонів. Софі ковтнула слину, спостерігаючи за його лляною сорочкою і тим, що ледь-ледь виднілося з-за неї. Безперечно, її сестра має смак у чоловіках. ― Це справи вашої сім’ї, а допоки Її Величність не прийме мої руку та серце, я не матиму права втручатися.

Софі так і отетеріла. Чи значить це те, що він збирається освідчитись Релі?! Оскаженіти…

Вона обвела його прискіпливим поглядом. А тоді, витримавши холодну паузу, недбало кинула:

― Ти… не такий, як я думала.

Король Скорпіонів звів брови догори:

― А який же?

― Не лихий і жорстокий, як про тебе колись озивалися у палаці. І… несхоже, що ти працюєш на Маелора Жахливого.

― М-м, ― знову багатозначно хмикнув Веймонд, ― Усіх великих правителів завжди позаочі називають лихими і жорстокими. Та, гадаю, жодне з того, що сказали ми з тобою ― насправді не є правдою.

― Ти… ― Софі якось дивно підсунулася уперед, продовжуючи розглядати гостя.

― Твій чоловік ревнуватиме, якщо побачить, як ти пожираєш мене поглядом, ― відказав на це Веймонд без посмішки.

Софі відсунулася назад, уникаючи його погляду. Король Скорпіонів злегка насупив брови.

― У мене немає чоловіка, ― відказала дівчина тихим голосом. На фоні її донька всілася за кухонний стіл із книжкою в руках. Відкинувши руді кучерики назад, вона зручніше вмостилася на кріслі із ногами, а тоді взялася із захопленням листати книженцію. Вей уважно простежив за дівчинкою. Софі прекрасно знала, куди він дивиться, навіть не спрямовуючи на нього погляд. ― У Мілліанни немає батька.